Так, ліричною піснею про Україну у свій сто один рік зустрічає гостей Олександра Мурашко. Жінка скромна і каже, співати не любить, бо не має голосу, однак цей день – виняток. А ось перечитати всі книжки світу це про неї. За документами, Олександрі Василівні 21 листопада виповнилося рівно 100. Як поважну ювілярку, за спиною якої цілий вік, в день народження привітали від імені всієї громади Чернігова.
Олександра Мурашко народилася в селянській родині в селі Кудрівка Сосницького району, де прожила майже все своє життя, мала п’ять сестер і два брати. На її пам’яті – голодомори, друга світова війна, коли вона була вивезена до Німеччини на примусові роботи, та вже нинішня війна з російською федерацією, постійна праця та численні випробування, в яких миті щастя такі рідкісні і ледь вловимі.
Повернувшись до рідного села, трудилася ланковою у колгоспі. Працювала навіть на великі свята, аби інші могли відпочити. Потім секретаркою у сільраді та у школі, вийшла заміж за вдівця Івана Мурашка, в якого було двоє дітей. Мали ще трьох спільних, яких Олександра Василівна вже поховала. Лишилася тільки донька чоловіка від першого шлюбу Надія, правнуки та праправнуки.
Вже три роки Олександра Василівна живе з донькою в Чернігові, перебула тут майже всю активну фазу бойових дій, намагається не сумувати і щось робити – у цьому бачить сенс свого життя.
