Історія зазвичай потребує часу — відстані між подією та її осмисленням, коли архіви вже відкриті, а емоції вщухли. Але що робити, коли цієї відстані немає?
У Чернігів відбулася IV Міжнародна наукова конференція «Війна, наука та емоції: часові виміри усноісторичних джерел». Її головна тема — як працювати з пам’яттю в умовах незавершеної війни.
Цьогоріч учасники зосередилися на тому, як трансформуються усно-історичні джерела з часом та як змінюється позиція самого дослідника.
«Цього року ми вирішили поговорити про те, яким чином усно-історичні джерела трансформуються з часом, як чи змінюється ставлення самих дослідників в роботі з цими джерелами, як нам працювати з джерелами в умовах війни, так, як ми їх інтерпретуємо, що ми можемо винести на загал, чи можемо ми їх публікувати»
— говорить Світлана Маховська, завідувачка відділу етнології Державного центру захисту культурної спадщини і техногенних катастроф, співорганізаторка Чернігівського центру антропології війни.
Йдеться не лише про нинішню російсько-українську війну. У центрі уваги — усні свідчення про кризові періоди ХХ і ХХІ століття: від Голодомор 1932–1933 років до Друга світова війна, від повоєнних репресій до подій сьогодення.
Однак нинішня війна ставить перед істориками особливий виклик: більшість архівів залишаються недоступними до її завершення. Тому на перший план виходять усні свідчення.
«У найближчі роки, очевидно, сподіватися на доступ до офіційних документів не доводиться. Тому на перший план виходить саме усно-історичні дослідження і усно-історичні джерела. Ми ще з 2022 року почали цю роботу і систематично продовжуємо її надалі»,
— зазначає Олександр Коваленко, професор кафедри історії України, археології та краєзнавства НУ “Чернігівський колегіум”.
Бути істориком сьогодні — означає перебувати всередині процесу, який ти досліджуєш. Дослідник і свідок — часто в одній особі. І це накладає особливу відповідальність.
«На істориках сьогодні надзвичайно велика відповідальність, оскільки ми переосмислюємо ті події, які були в минулому, а ми їх проживаємо паралельно. І ми водночас є співтворцями цієї історії…»
— підкреслює Світлана Маховська.
Вона наводить метафору, яка точно передає складність моменту:
«Історики сьогодні, як коментатори футбольного матчу… тільки футбольний матч коментують після завершення матчу, і коментатор може переосмислити, що відбулося. А ми ті коментатори, які під час подій маємо правильно проаналізувати і включитися в обговорення… під час самого матчу, і це дуже відповідально».
Конференція проходить у Чернігові вже четвертий рік поспіль. Цьогоріч до участі долучилися 93 науковці з різних країн. Робота відбувалася у змішаному форматі з синхронним перекладом.
«Сьогодні науковці говорять і фіксують той досвід людей, той досвід війни, як не тільки події, а як пам’ять… Ми формуємо національну пам’ять, і науковці сьогодні мають бути чутливими, відповідальними, сміливими. Я дуже вдячний нашим партнерам — це і Чернігівська міська рада, і громадська організація “Північна культурна столиця”, і Інститут історії України, і фонд “Партнерство за сильну Україну”, адже тільки в синергії можна реалізувати таку масштабну ініціативу»,
— наголошує Олександр Шевчук, начальник управління культури та туризму Чернігівської міської ради.
За підсумками конференції планується публікація матеріалів та наукових напрацювань учасників. Так фіксується досвід, який ще не став минулим — але вже потребує осмислення.