Замість театральних декорацій — інтер’єр пабу, а замість професійних акторів — ветерани, волонтери та діючі військові. У Чернігові відбулася прем’єра вистави «Остання пінта» — першого міжнародного проєкту Чернігівського театру ветеранів.

Для виконавця однієї з головних ролей, ветерана Руслана Іванова, вихід на сцену за відчуттями нагадує бойовий досвід.

Руслан Іванов, ветеран, актор:
«Після бою в мене завжди через 15–20 хвилин трусило, такий адреналін. І теж після показу — не тільки першого, після кожного — десь після сцени, коли все затихає, вже відпрацювали, похлопали, зійшли — і мене починає трусити. І завжди трусить».

До повномасштабного вторгнення Руслан працював у кіно художником-постановником. Після контузії та пережитих травм саме театр допоміг йому відновлювати пам’ять і поступово повернутися до професії.

Руслан Іванов, ветеран, актор:
«Поначалу, після контузії, я не міг запам’ятовувати слова зовсім. Я розумів, що за слово, а потім через якусь мить — а що за слово? Але коли почалися чіткі репетиції, я замітив, що почав уже запам’ятовувати і тексти тримати. Це дало реабілітацію. Відновлює пам’ять, тренуєш пам’ять».

Ідея створення театру належить ветерану, сценаристу та актору Юрію Вєткіну. За його словами, це простір, де побратими можуть підтримати одне одного і не замикатися після пережитого.

П’єса «Остання пінта» стала для колективу першим міжнародним досвідом. Завдяки співпраці з українськими волонтерами в Ірландії виставу показали і там — разом з ірландськими акторами.

Юрій Вєткін, ветеран, сценарист, актор:
«Це був спільний проєкт. Частина людей грала — ірландці, частина — ми. У нас був перекладач, і ми робили спільну виставу, яку могли розуміти і ірландці, і українці».

Юрій Вєткін, ветеран, сценарист, актор:
«У нас дуже багато спільного з Ірландією. Ми також намагаємось обрести незалежність, як Ірландія свого часу виборола її від Англії. Відбувається пошук спільних культурних традицій, які потім переростають у конфлікт, а потім усе це вирішується спільною п’янкою — як і завжди в пабі».

Українську версію вистави допоміг адаптувати режисер, ветеран Олександр Лаптій. Для нього ця робота — також частина особистого відновлення.

Олександр Лаптій, ветеран, режисер, актор:
«Я є ветеран, а до повномасштабного вторгнення — професійний режисер драматичного театру, актор українського кіно. Мені здається, що наш досвід, особисто мій, буде в нагоді — підтримати хлопців, налагодити більш-менш професійні питання, зробити цю комунікацію. Це і моє відновлення, мій травматичний досвід, який я направляю в територію театрального мистецтва».

Поїздка до Ірландії стала не лише культурним обміном. Під час гастролей вдалося зібрати кошти на підтримку українських військових.

Олена Іванова, волонтерка, дружина ветерана:
«Ми нещодавно були з гастролями в Ірландії. Там збирали кошти, давали виступи, спілкувалися з громадами. Ми придбали Starlink, який передамо хлопцям. Також придбали станцію EcoFlow для 114-ї бригади, Руслановим побратимам. Долучилися до покупки автомобіля швидкої допомоги».

Наталія Орлова, волонтерка:
«Я дякую вам як мама, як мама дитини, яка спить у своєму ліжку. Ви стали не просто ветеранами міста — ви стали близькими людьми, тому що допомагаєте вести збори для військових».

Прем’єру вистави в Чернігові присвятили побратиму, учаснику театру ветеранів Олегу Прядку з позивним «Сєвєр», який за кілька днів до показу загинув.

Людмила Ковальчук-Осипенко, військовослужбовиця, акторка:
«Цей показ, цю прем’єру в Україні “Останньої пінти” присвячуємо нашому другу, нашому побратиму Олегу Прядку. Прошу вас не просто помовчати, а згадати його бурхливими оплесками, бо він теж грав би на цій сцені».

Глядачі забронювали місця ще до офіційних анонсів. Чернігівці кажуть: така щирість на сцені зачіпає особливо.

Глядач:
«Враження дуже приємне. Це незвично, тому що сцена не десь там, а тут — все поряд. По-домашньому, камерно, і сюжет такий незвичний».

Глядачка:
«Я дуже вдячна хлопцям, бо вони не здаються. Вони показують приклад, як не здаватися, як бути завжди на позитиві».

Самі ж актори впевнені: їхній досвід може стати підтримкою для інших військових, які повертаються з фронту.

Руслан Іванов, ветеран, актор:
«Ми хочемо, щоб ті, хто повертається — по здоров’ю, з ампутаціями чи невидимими травмами — не закривалися. Щоб бачили: ми такі, як вони, пройшли те саме пекло війни. Але не закриваємося і запрошуємо всіх — ролей вистачить багато».

У Чернігові відбулися Чемпіонат області та Кубок федерації м.Чернігова з художньої гімнастики. Протягом двох днів на килим виходили близько 130 спортсменок із п’яти команд. Змагання стали відбірковими до чемпіонату України, що запланований на травень.

За словами головної тренерки області Юлії Бориско, участь у турнірі взяли представниці школи вищої спортивної майстерності, ДЮСШ «Чернігів», обласної ДЮСШ та спортивних клубів.

«У нас цього року проходять тут два змагання: чемпіонат Чернігівської області та Кубок федерації з художньої гімнастики міста Чернігова. Приймають участь 130 гімнасток із п’яти команд нашого міста».

Підготовка до турніру тривала всю зиму в складних умовах — без стабільного електропостачання та під звуки повітряних тривог. Попри це, тренування не припинялися. Особливо інтенсивно працювали старші спортсменки.

«Діти дуже люблять свій вид спорту, кожен день приходять, тренуються по чотири-п’ять годин. Особливо старші дівчата, які майстри спорту», – каже Юлія Бориско.

Гімнастки змагалися у багатоборстві. Кожна учасниця представляла чотири вправи — з обручем, м’ячем, булавами та стрічкою. Саме за сумою балів визначали переможниць.

Попри прикордонний статус регіону, чернігівська школа художньої гімнастики зберігає високий рівень підготовки.

«Чемпіонат України планується в травні місяці. Ми активно готуємося прийняти участь і в групових вправах, і в індивідуальних. Незважаючи на війну, наша команда ШВСМ входить в топ шість на Україні», – підкреслює головна тренерка Чернігівщини з художньої гімнастики.

Серед учасниць — одна з найдосвідченіших гімнасток регіону Дар’я Щербакова. 20-річна спортсменка поєднує виступи з тренерською роботою та вже готує власних вихованок до змагань.

«Це було доволі складно через наші умови, через відключення світла, але ми можемо при будь-яких обставинах займатись нашою улюбленою справою, бо знаємо: коли люди згуртовані і є спільна мета…», – розповідає Дар’я Щербакова.

«Я також по сумісності тренер ДЮСШ Чернігова. Я більше треную, ніж тренуюсь, тому це більш моя праця зараз, ніж я сама».

За результатами виступів титул чемпіонки Чернігівської області здобула Дар’я Щербакова, отримавши головний кубок змагань. Окремі кубки у своїх категоріях вибороли вихованки ДЮСШ «Чернігів» — Ангеліна Стельмах (програма кандидатів у майстри спорту України) та Марія Ігнатенко (програма першого розряду).

Попереду у лідерів — підготовка до чемпіонату України. Водночас у місті триває набір до спортивних секцій.

«Запрошуємо всіх батьків, хто хоче віддати на художню гімнастику, на найгарніший олімпійський вид спорту. Ми чекаємо наших майбутніх зірочок і розвиваємо дитячий спорт», – запрошує Юлія Бориско.

Для дітей спорт сьогодні — не лише про результат, а й про можливість зберігати внутрішню рівновагу та продовжувати рухатися вперед попри війну.

Щороку 15 березня працівники житлово-комунального господарства відзначають своє професійне свято. Для багатьох їхня робота залишається непомітною, але вона дуже важлива для міста.

Ранок комунальника починається з короткої планірки, після якої — одразу до роботи. Навіть ранньою весною, щойно сходить сніг, стає видно, скільки сміття він приховував.

Володимир Кондратенко працює у КП «ЖЕК-10» уже 18 років. Він прийшов сюди шукати роботу — і залишився надовго:

«Десь працювати треба. І тут непогана робота. Працювати можна. Колектив нормальний? Колектив нормальний і все. Зарплата регулярна, відпустка… ну все, де ж і треба працювати, отак і залишився вже», — розповідає Володимир.

Він згадує, як зимою чистять сніг, а літом вивозять сміття. І так щодня. Разом з колективом Володимир пройшов і найважчі для Чернігова часи — у лютому та березні 2022 року, під обстрілами, комунальники продовжували вивозити сміття, аби місто не потонуло в антисанітарії:

«Да. Я тут був у 22-му. Все время, але воно для мене якось все в один день. Ми те саме їздили, сміття збирали. О двох цепляли прицеп. Ще в нас такий один був погрузчик. Ми вдвох їздили збирали. У тракторі нечутно. Стріляють там чи літають — нечутно було. Ми просто прийшли, де сказали, приїхали, забрали сміття і вивезли його», — згадує тракторист.

Сьогодні перед комунальниками стоять інші виклики — найголовніший з них — дефіцит кадрів. Основний склад підприємства — люди похилого віку, а молодь на таку роботу йде неохоче.

«У нас зарплати не дуже високі, але вони стабільні. Дотримуємося всіх норм чинного законодавства. Хотілося б, щоб наш колектив поповнювався молодими людьми, щоб була перспектива на майбутнє. Запрошую всіх працювати в нашому колективі», — говорить начальниця відділу кадрів КП «ЖЕК-10» Алла Кондратенко.

Весною навантаження зростає, бо зі снігу виходить сміття, залишене мешканцями:

«Зараз весна і це дуже-дуже видно. Стає сніг і на клумбах замість квітів — цигарки. І це дуже велика робота для наших двірників. Вони повинні все прибрати, все за кожним», — пояснює Алла.

Незважаючи на всю рутину і складність роботи, працівники комунальної сфери знаходять задоволення у вдячності мешканців:

«Були випадки, коли подякували люди за роботу? Були. І тоді працювати хочеться. Коли інші чистять дороги, ми забираємо сміття і показують: “О, клас”. Тоді гарно», — каже Володимир.

У День працівників житлово-комунального господарства Володимир і його колеги бажають один одному простих, але дуже важливих речей:

«Здоров’я, наснаги в роботі. І всього найкращого. Всім працівникам комунальної сфери», — додає він.

14 березня в Україні відзначають День українського добровольця — день людей, які без вагань стали на захист держави у найскладніші для країни часи.

Серед них — майор, учасник АТО та тренер Корюківської ДЮСШ Сергій Горкавий. У 2014 році, маючи військовий досвід, він не чекав повістки і добровільно вирушив на фронт. Спершу навчав інших військових, а згодом і сам брав участь у боях, зокрема під Дебальцевим.

«Я тоді прийняв рішення і, не вагаючись, пішов захищати державу, бо було зрозуміло — це війна», — згадує Сергій Горкавий.

За його словами, День добровольця — це передусім пам’ять про побратимів, які віддали життя за Україну.

«Доброволець — це пам’ять про хлопців, які були зі мною поруч. Вони знали, що захищають державу. І ні в кого не було думки розвернутися чи втекти — тоді такого явища просто не існувало, бо ми були добровольцями», — говорить ветеран.

Начальник Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Артем Требесов наголошує: саме добровольці у критичні моменти історії стають силою, яка здатна змінювати хід подій.

«І на початку 2014 року, і під час повномасштабного вторгнення у 2022-му дуже велику силу ми за лічені дні зібрали саме завдяки добровольцям — людям, які не чекали повісток чи викликів, а просто прийшли виконати свій конституційний обов’язок», — зазначив він.

Після пережитого на війні Сергій Горкавий потребував відновлення. Найкращою реабілітацією для нього став спорт. Сьогодні він — триразовий рекордсмен світу та чотириразовий чемпіон Європи з гирьового спорту.

«Коли я почав займатися гирьовим спортом, не думав про регалії чи досягнення. Хотів просто відновитися і повернути здоровий спосіб життя. Але змагання за змаганнями — і це втягнуло. За чотири роки я взяв участь у 37 турнірах. А перемога на чемпіонаті світу — це дуже надихає», — розповідає спортсмен.

Символічно, що саме до Дня українського добровольця Сергію Горкавому вручили іміджевий прапор Чернігівського обласного ТЦК та СП.

«Маю честь вручити справжньому добровольцю і захиснику пану Сергію наш оновлений іміджевий прапор. Це також символ нашого союзу», — сказав під час вручення Артем Требесов.

З цим прапором ветеран планує виступати на міжнародних змаганнях, щоб нагадувати світу про українських військових.

«Я хотів отримати цей прапор, щоб їздити з ним на змагання і показувати, що ми теж військові. Треба піднімати їхній авторитет. Тим більше, що я чотири роки служив у Чернігівському обласному територіальному центрі комплектування», — говорить Сергій Горкавий.

У відповідь ветеран передав до музею ТЦК свою фотографію з перших світових змагань. Як символ того, що доброволець залишається в строю завжди — і зі зброєю в руках, і на спортивному помості.

3 березня до Чернігівської міської ради прийшли жителі Подусівки, Масанів та Дрозда. Люди хотіли почути начальника Чернігівської міської військової адміністрації Дмитро Брижинський щодо зупинки маршрутів №20, 22, 29 та 31.

Втім посадовець на зустріч не з’явився. У залі зареєструвалися лише 16 депутатів — через відсутність кворуму сесія не відбулася. Натомість провели громадське обговорення причин транспортної кризи.

«Діти ходять у школу пішки 5 кілометрів»

Мешканці мікрорайонів розповідають: через відсутність транспорту людям доводиться долати значні відстані пішки.

«Ми прийшли підтримувати людей, які їздять цими маршрутами, де дітки ходять у школу 5 км, мами тягнуть дітей на собі 5 км і на роботу треба ходити», — каже жителька Подусівки.

«У нас живе вразлива категорія населення — пенсіонери, інваліди, ветерани війни, багатодітні сім’ї. Якщо бабуся з паличкою, то вона йде більше години», — говорить Людмила Андрусенко, жителька модульного містечка.

Чому зупинилися маршрути

З 1 березня у Чернігові припинили роботу маршрути №20, 22, 29 та 31.

Начальник управління транспорту Олександр Рижий пояснює: ситуація загострилася після літнього розпорядження про безкоштовний проїзд усіх пенсіонерів за віком.

За його словами, нині 42% пасажирів користуються пільгою, однак механізм компенсації перевізникам фактично не працює.

«Відповідно до програми компенсації пільгових перевезень прописаний механізм, що якщо автобуси не підпадають під дію програми розвитку громадського транспорту, то вони не отримують компенсацію. Програма прийнята військовою адміністрацією. Затверджена», — зазначив Рижий.

За 2025 рік перевізники надали послуг пільговикам на 115 млн грн, тоді як місто компенсувало лише 3 млн грн.

50 мільйонів у бюджеті є — але отримують одиниці

Під час обговорення наголошували: проблема не в нестачі коштів.

У бюджеті на 2026 рік уже передбачено 105 млн грн на оплату транспортної роботи за кілометр пробігу та 50 млн грн — на компенсацію пільгових перевезень.

Депутат міської ради Олександр Ломако заявив:

«До появи в нашому місті Брижинського транспорт працював нормально, не було ніяких перебоїв. І з усіх районів міста було нормально абсолютно адекватне транспортне сполучення. За весь час в Чернігові транспорт не працював двічі. Вперше, коли в лютому, березні, квітні місто знищували російські нелюди. І вдруге, зараз, коли містом взявся керувати Брижинський».

Тариф підвищувати не планували

Під час зустрічі неодноразово підкреслювали: питання не стосується підвищення вартості проїзду для пасажирів.

Мова не йде і про додаткові витрати з бюджету — кошти вже закладені. Проблема полягає у механізмі їх розподілу.

Начальник управління транспорту додає, що ще з серпня управління зверталося до Чернігівської МВА з пропозицією внести зміни до програми.

«Ми звернулися з пропозицією внести зміни і надати механізм, який би врегулював ці відносини. На сьогоднішній день ми не отримали жодної відповіді — ні погодження, ні відмови», — каже Рижий.

Він демонструє папку з десятками звернень, які, за його словами, залишилися без реакції.

Перевізники: працюємо на межі

Представники бізнесу повідомили, якщо не зміниться підхід у будь-який момент можуть зупинитися і інші маршрути.

ТОВ «Епітранс» за 11 місяців недоотримало 15 млн грн і залишило місто. Інші компанії мають мільйонні борги за пальне та комплектуючі.

Директор ТОВ «Тревел експрес» Володимир Луговий говорить:

«Якщо раніше пільгові перевезення становили 8–9%, то зараз — 43%. Ми не отримуємо жодної копійки компенсації, тому що так прописана програма».

«На сьогоднішній день у підприємства більше 10 млн грн боргів перед постачальниками. 7 млн – за паливо, півтора місяці заробітна плата і запчастини та все інше».

Резолюція громади

Ще 17 лютого на нараді в ОВА розглядали питання проблеми пасажирських перевезень у Чернігові. Є відповідний протокол в якому зокрема зазначено, що міська військова адміністрація мала відкоригувати вартість транспортної роботи у Чернігові. Але станом на 3 березня цього виконано не було.

За підсумками обговорення депутати та громада підписали резолюцію з вимогою негайно внести зміни до програми, спрямувати закладені 50 млн грн на всі автобуси та відновити роботу маршрутів.

Чернігівці наголошують: нас не влаштовує пропозиція йти пішки 5 кілометрів!

Другий випуск серії розмов про громади та громадянське суспільство — про ґендерну рівність і реальну участь жінок в ухваленні рішень.

Чи змінилося лідерство під час війни? Як жінки в громадах Чернігівщини беруть на себе відповідальність? І яку роль у посиленні їхньої суб’єктності відіграє громадський сектор?

У розмові:

Олена Бутурлим — Ічнянська міська голова

Світлана Більська — секретар Городнянської міської ради

Наталія Шакун — завідувачка кафедри філософії і суспільних наук НУ «Чернігівська політехніка»

Розмова про лідерство, партнерство та спроможність громад діяти.

Відеосюжет виготовлено громадською організацією «Центр Доброчин» в межах проєкту «Краща спроможність Центру Доброчин бути «сильним голосом», захисником і ресурсом для відкритого демократичного суспільства», що є частиною проєкту «Імпульс».

Проєкт “Імпульс” реалізується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida).

Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”, Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.