У Чернігові триває розслідування резонансної справи колишнього заступника начальника Північного офісу Держаудитслужби Олександра Закуріна. За версією слідства, його затримали під час отримання 30 тисяч доларів США, які він вимагав у директора комунального підприємства «Чернігівводоканал» в обмін на «чистий» звіт ревізії.

Після затримання Закуріна звільнили з посади. Згодом заяву на звільнення написав і керівник обласного управління Держаудитслужби Олександр Кондрашов.

27 березня в Чернігівському апеляційному суді відбулося чергове засідання у цій справі. Прокуратура оскаржила рішення суду першої інстанції, який раніше визначив для підозрюваного заставу у майже мільйон гривень. За даними слідства, цю суму внесли майже одразу. Сторона обвинувачення просила збільшити заставу до 10 мільйонів гривень.

Прокурор Чернігівської обласної прокуратури Сергій Крупко пояснив, що попередній розмір застави не відповідає майновому стану підозрюваного.

«Ми вважаємо, що розмір застави був значно малим. Так як майновий стан підозрюваного, який він сам декларує в своїй щорічній декларації, він суттєвий. 7 млн грн має сім’я Закуріних лише на зберіганні в себе на руках. Мають три автомобілі люксового класу. Також володіють трьома житловими будинками в Київській та Житомирській областях, трьома земельними ділянками в Київській області, трьома квартирами в Київській області», — сказав Крупко.

Суд також наклав арешт на значний перелік активів, що належать Закуріну та його дружині на праві спільної сумісної власності, із забороною розпоряджатися ними.

Захист підозрюваного ці звинувачення відкидає. Адвокат Олег Мороз наполягає, що рішення суду першої інстанції було законним.

«Рішення суду є законним. Ми звертаємо увагу, що наразі поведінка свідчить про те, що застава цей розмір є для нього достатнім і він тримає його від вчинення тих дій, що боїться прокурор», — заявив Мороз.

Ця справа також викликала нову хвилю дискусій довкола діяльності Держаудитслужби у Чернігові. Нагадаємо, що у 2024 році аудитори заявляли про виявлення порушень у міській раді на суму понад два мільярди гривень. Було порушено 14 кримінальних проваджень.

Тоді виконувач обов’язків міського голови Олександр Ломако публічно назвав цей звіт «фільчиною грамотою», яка не має нічого спільного з реальними порушеннями. Минуло 2 роки. Після затримання аудитора, підозрюваного у хабарництві, він написав у соцмережах, що це «доказ того, що кожен звіт, який вони підписували проти міста, був або елементом шантажу, або політичним замовленням».

За результатами розгляду апеляційної скарги суд частково задовольнив вимоги прокуратури та збільшив заставу для Олександра Закуріна до одного мільйона трьохсот тисяч гривень — суми, співмірної з інкримінованою неправомірною вигодою.

Сам підозрюваний на запитання журналістів, зокрема щодо можливого зв’язку цієї справи з його колишнім керівником, відповідає коротко:

«Без коментарів».

Наразі триває досудове розслідування. Якщо провину колишнього аудитора доведуть у суді, йому може загрожувати до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Міфи про ТЦК розвінчав Амадор Лопес. Відомого артиста затримали у Чернігові для уточнення військово-облікових даних. Виявилося – він перебуває у розшуку.

Співробітники ТЦК та СП з’ясували, що Амадор Лопес має підстави для відстрочки. Він має час аби оформити документи відповідно до закону

Після повернення з фронту ветерани стикаються з необхідністю адаптації до цивільного життя. Одним із ключових етапів цього процесу є працевлаштування.

У Чернігові ветеран російсько-української війни Валентин Пінчук після демобілізації влаштувався на роботу в Управління поліції охорони в Чернігівській області.

У 2022 році він добровольцем долучився до лав Збройних сил України.

«У 22-му році я потрапив у Президентську бригаду, всі були добровольцями. На Донецьке направлення: Волноваський район, Велика Новосілка. Три дороги: Мелітополь, Запоріжжя і Донецьк», — розповідає ветеран, співробітник Управління поліції охорони Валентин Пінчук.

Під час бойових дій він отримав вибухову травму.

«У мене вибухова травма, так дало, що через окопа викинуло», — згадує він.

У жовтні 2024 року військового списали зі служби. Після демобілізації він звернувся до центру зайнятості.

«Адміністратор порадила піти в поліцію, в охорону. Думаю: піду, а що, попробую», — каже Валентин Пінчук.

Сфера безпеки є однією з тих, де досвід ветеранів може бути застосований і в цивільному житті.

Управління поліції охорони Чернігівської області активно працює над працевлаштуванням захисників.

«Для нашого підрозділу питання працевлаштування ветеранів війни — одне з ключових. Це не лише кадрова політика, а й відповідальність перед громадянами, які боронять нашу державу», — говорить начальник відділу кадрового забезпечення Управління поліції охорони в Чернігівській області Олександр Граб.

За його словами, військовий досвід часто допомагає ветеранам швидше адаптуватися до роботи у сфері безпеки.

«Сфера безпеки — один із напрямів діяльності, дотичних до військової служби. Тому ветерани вже мають певний досвід, навички та вміння», — зазначає Олександр Граб.

Наразі в Управлінні поліції охорони в Чернігівській області працюють десятки ветеранів.

«На даний час у нашому підрозділі працює 81 ветеран — учасник бойових дій. В основному вони несуть службу на об’єктах критичної інфраструктури, забезпечуючи їхню охорону та безпеку», — повідомляє Олександр Граб.

Загалом у підрозділах поліції охорони по Україні працевлаштовано понад 1300 ветеранів війни.

Інформацію про вакансії поширюють у співпраці з ветеранськими організаціями, профільними просторами та центрами зайнятості.

«Ми співпрацюємо з ветеранськими організаціями, ветеранськими просторами, зокрема з простором “Серцевір” у Чернігові, а також із центрами зайнятості. Розповсюджуємо інформаційні буклети, беремо участь у зустрічах із ветеранами», — пояснює Олександр Граб.

Окрім працевлаштування, ветерани потребують і психологічної підтримки. У підрозділі впроваджують різні практики адаптації.

«Перебуваючи довгий час в умовах бойових дій, військові стикаються з фізичним і психологічним виснаженням. Ми намагаємося створити умови, щоб ветеран міг адаптуватися до роботи та відновити внутрішній ресурс», — говорить провідний психолог відділу кадрового забезпечення Тетяна Заїка.

За її словами, для підтримки ветеранів проводять арттерапію, каністерапію та іпотерапію.

«Людина взаємодіє з тваринами, рівень напруги знижується, вона відчуває психологічний комфорт. Це досить ефективні методики», — зазначає психолог.

Сьогодні Валентин Пінчук уже рік працює в поліції охорони.

«Поліція охорони — я працюю рівно рік. Для людини з військовим досвідом це дуже гарна підтримка — і матеріальна, і відчуття, що ти комусь потрібен», — каже він.

За словами ветерана, нова робота багато в чому нагадує військову службу.

«Робота дуже схожа на військову», — додає Валентин Пінчук.

Його історія — один із прикладів того, як після фронту можна знайти нове місце у цивільному житті та продовжити служити суспільству вже в іншій ролі.

Замість театральних декорацій — інтер’єр пабу, а замість професійних акторів — ветерани, волонтери та діючі військові. У Чернігові відбулася прем’єра вистави «Остання пінта» — першого міжнародного проєкту Чернігівського театру ветеранів.

Для виконавця однієї з головних ролей, ветерана Руслана Іванова, вихід на сцену за відчуттями нагадує бойовий досвід.

Руслан Іванов, ветеран, актор:
«Після бою в мене завжди через 15–20 хвилин трусило, такий адреналін. І теж після показу — не тільки першого, після кожного — десь після сцени, коли все затихає, вже відпрацювали, похлопали, зійшли — і мене починає трусити. І завжди трусить».

До повномасштабного вторгнення Руслан працював у кіно художником-постановником. Після контузії та пережитих травм саме театр допоміг йому відновлювати пам’ять і поступово повернутися до професії.

Руслан Іванов, ветеран, актор:
«Поначалу, після контузії, я не міг запам’ятовувати слова зовсім. Я розумів, що за слово, а потім через якусь мить — а що за слово? Але коли почалися чіткі репетиції, я замітив, що почав уже запам’ятовувати і тексти тримати. Це дало реабілітацію. Відновлює пам’ять, тренуєш пам’ять».

Ідея створення театру належить ветерану, сценаристу та актору Юрію Вєткіну. За його словами, це простір, де побратими можуть підтримати одне одного і не замикатися після пережитого.

П’єса «Остання пінта» стала для колективу першим міжнародним досвідом. Завдяки співпраці з українськими волонтерами в Ірландії виставу показали і там — разом з ірландськими акторами.

Юрій Вєткін, ветеран, сценарист, актор:
«Це був спільний проєкт. Частина людей грала — ірландці, частина — ми. У нас був перекладач, і ми робили спільну виставу, яку могли розуміти і ірландці, і українці».

Юрій Вєткін, ветеран, сценарист, актор:
«У нас дуже багато спільного з Ірландією. Ми також намагаємось обрести незалежність, як Ірландія свого часу виборола її від Англії. Відбувається пошук спільних культурних традицій, які потім переростають у конфлікт, а потім усе це вирішується спільною п’янкою — як і завжди в пабі».

Українську версію вистави допоміг адаптувати режисер, ветеран Олександр Лаптій. Для нього ця робота — також частина особистого відновлення.

Олександр Лаптій, ветеран, режисер, актор:
«Я є ветеран, а до повномасштабного вторгнення — професійний режисер драматичного театру, актор українського кіно. Мені здається, що наш досвід, особисто мій, буде в нагоді — підтримати хлопців, налагодити більш-менш професійні питання, зробити цю комунікацію. Це і моє відновлення, мій травматичний досвід, який я направляю в територію театрального мистецтва».

Поїздка до Ірландії стала не лише культурним обміном. Під час гастролей вдалося зібрати кошти на підтримку українських військових.

Олена Іванова, волонтерка, дружина ветерана:
«Ми нещодавно були з гастролями в Ірландії. Там збирали кошти, давали виступи, спілкувалися з громадами. Ми придбали Starlink, який передамо хлопцям. Також придбали станцію EcoFlow для 114-ї бригади, Руслановим побратимам. Долучилися до покупки автомобіля швидкої допомоги».

Наталія Орлова, волонтерка:
«Я дякую вам як мама, як мама дитини, яка спить у своєму ліжку. Ви стали не просто ветеранами міста — ви стали близькими людьми, тому що допомагаєте вести збори для військових».

Прем’єру вистави в Чернігові присвятили побратиму, учаснику театру ветеранів Олегу Прядку з позивним «Сєвєр», який за кілька днів до показу загинув.

Людмила Ковальчук-Осипенко, військовослужбовиця, акторка:
«Цей показ, цю прем’єру в Україні “Останньої пінти” присвячуємо нашому другу, нашому побратиму Олегу Прядку. Прошу вас не просто помовчати, а згадати його бурхливими оплесками, бо він теж грав би на цій сцені».

Глядачі забронювали місця ще до офіційних анонсів. Чернігівці кажуть: така щирість на сцені зачіпає особливо.

Глядач:
«Враження дуже приємне. Це незвично, тому що сцена не десь там, а тут — все поряд. По-домашньому, камерно, і сюжет такий незвичний».

Глядачка:
«Я дуже вдячна хлопцям, бо вони не здаються. Вони показують приклад, як не здаватися, як бути завжди на позитиві».

Самі ж актори впевнені: їхній досвід може стати підтримкою для інших військових, які повертаються з фронту.

Руслан Іванов, ветеран, актор:
«Ми хочемо, щоб ті, хто повертається — по здоров’ю, з ампутаціями чи невидимими травмами — не закривалися. Щоб бачили: ми такі, як вони, пройшли те саме пекло війни. Але не закриваємося і запрошуємо всіх — ролей вистачить багато».

У Чернігові відбулися Чемпіонат області та Кубок федерації м.Чернігова з художньої гімнастики. Протягом двох днів на килим виходили близько 130 спортсменок із п’яти команд. Змагання стали відбірковими до чемпіонату України, що запланований на травень.

За словами головної тренерки області Юлії Бориско, участь у турнірі взяли представниці школи вищої спортивної майстерності, ДЮСШ «Чернігів», обласної ДЮСШ та спортивних клубів.

«У нас цього року проходять тут два змагання: чемпіонат Чернігівської області та Кубок федерації з художньої гімнастики міста Чернігова. Приймають участь 130 гімнасток із п’яти команд нашого міста».

Підготовка до турніру тривала всю зиму в складних умовах — без стабільного електропостачання та під звуки повітряних тривог. Попри це, тренування не припинялися. Особливо інтенсивно працювали старші спортсменки.

«Діти дуже люблять свій вид спорту, кожен день приходять, тренуються по чотири-п’ять годин. Особливо старші дівчата, які майстри спорту», – каже Юлія Бориско.

Гімнастки змагалися у багатоборстві. Кожна учасниця представляла чотири вправи — з обручем, м’ячем, булавами та стрічкою. Саме за сумою балів визначали переможниць.

Попри прикордонний статус регіону, чернігівська школа художньої гімнастики зберігає високий рівень підготовки.

«Чемпіонат України планується в травні місяці. Ми активно готуємося прийняти участь і в групових вправах, і в індивідуальних. Незважаючи на війну, наша команда ШВСМ входить в топ шість на Україні», – підкреслює головна тренерка Чернігівщини з художньої гімнастики.

Серед учасниць — одна з найдосвідченіших гімнасток регіону Дар’я Щербакова. 20-річна спортсменка поєднує виступи з тренерською роботою та вже готує власних вихованок до змагань.

«Це було доволі складно через наші умови, через відключення світла, але ми можемо при будь-яких обставинах займатись нашою улюбленою справою, бо знаємо: коли люди згуртовані і є спільна мета…», – розповідає Дар’я Щербакова.

«Я також по сумісності тренер ДЮСШ Чернігова. Я більше треную, ніж тренуюсь, тому це більш моя праця зараз, ніж я сама».

За результатами виступів титул чемпіонки Чернігівської області здобула Дар’я Щербакова, отримавши головний кубок змагань. Окремі кубки у своїх категоріях вибороли вихованки ДЮСШ «Чернігів» — Ангеліна Стельмах (програма кандидатів у майстри спорту України) та Марія Ігнатенко (програма першого розряду).

Попереду у лідерів — підготовка до чемпіонату України. Водночас у місті триває набір до спортивних секцій.

«Запрошуємо всіх батьків, хто хоче віддати на художню гімнастику, на найгарніший олімпійський вид спорту. Ми чекаємо наших майбутніх зірочок і розвиваємо дитячий спорт», – запрошує Юлія Бориско.

Для дітей спорт сьогодні — не лише про результат, а й про можливість зберігати внутрішню рівновагу та продовжувати рухатися вперед попри війну.

Щороку 15 березня працівники житлово-комунального господарства відзначають своє професійне свято. Для багатьох їхня робота залишається непомітною, але вона дуже важлива для міста.

Ранок комунальника починається з короткої планірки, після якої — одразу до роботи. Навіть ранньою весною, щойно сходить сніг, стає видно, скільки сміття він приховував.

Володимир Кондратенко працює у КП «ЖЕК-10» уже 18 років. Він прийшов сюди шукати роботу — і залишився надовго:

«Десь працювати треба. І тут непогана робота. Працювати можна. Колектив нормальний? Колектив нормальний і все. Зарплата регулярна, відпустка… ну все, де ж і треба працювати, отак і залишився вже», — розповідає Володимир.

Він згадує, як зимою чистять сніг, а літом вивозять сміття. І так щодня. Разом з колективом Володимир пройшов і найважчі для Чернігова часи — у лютому та березні 2022 року, під обстрілами, комунальники продовжували вивозити сміття, аби місто не потонуло в антисанітарії:

«Да. Я тут був у 22-му. Все время, але воно для мене якось все в один день. Ми те саме їздили, сміття збирали. О двох цепляли прицеп. Ще в нас такий один був погрузчик. Ми вдвох їздили збирали. У тракторі нечутно. Стріляють там чи літають — нечутно було. Ми просто прийшли, де сказали, приїхали, забрали сміття і вивезли його», — згадує тракторист.

Сьогодні перед комунальниками стоять інші виклики — найголовніший з них — дефіцит кадрів. Основний склад підприємства — люди похилого віку, а молодь на таку роботу йде неохоче.

«У нас зарплати не дуже високі, але вони стабільні. Дотримуємося всіх норм чинного законодавства. Хотілося б, щоб наш колектив поповнювався молодими людьми, щоб була перспектива на майбутнє. Запрошую всіх працювати в нашому колективі», — говорить начальниця відділу кадрів КП «ЖЕК-10» Алла Кондратенко.

Весною навантаження зростає, бо зі снігу виходить сміття, залишене мешканцями:

«Зараз весна і це дуже-дуже видно. Стає сніг і на клумбах замість квітів — цигарки. І це дуже велика робота для наших двірників. Вони повинні все прибрати, все за кожним», — пояснює Алла.

Незважаючи на всю рутину і складність роботи, працівники комунальної сфери знаходять задоволення у вдячності мешканців:

«Були випадки, коли подякували люди за роботу? Були. І тоді працювати хочеться. Коли інші чистять дороги, ми забираємо сміття і показують: “О, клас”. Тоді гарно», — каже Володимир.

У День працівників житлово-комунального господарства Володимир і його колеги бажають один одному простих, але дуже важливих речей:

«Здоров’я, наснаги в роботі. І всього найкращого. Всім працівникам комунальної сфери», — додає він.