Зберегли життя понад сотні чернігівців. У період активних бойових дій 12-та школа стала прихистком для людей з різних мікрорайонів міста. З першого дня повномасштабного вторгнення у підвальному приміщенні, частина якого раніше була тренажерним залом перебувало близько трьохсот містян, які ховалися від ракет і снарядів російських окупантів.
Люди, в яких у перші дні постраждали будинки, вони приходили з тим, що було, до нас. 16-го березня, коли були надзвичайно важкі обстріли, до нас приїхало три автобуси людей, ми їх прийняли, тому що в той день, мабуть, найбільша кількість обстрілів була в мікрорайоні Бобровиця, і терміново військові евакуювали людей, – говорить Світлана Петренко, заступниця директора ЗСШФМП №12 з навчально-виховної роботи.
Минулий рік для навчального закладу виявився складним, каже директор Василь Гопаченко, адже велика війна кардинально змінила освітній процес. Попри все, після завершення активних бойових дій на території Чернігівщини, в онлайн-режимі знання здобували учні 14-ти класів. Для того щоб повернутися до очного навчання у школі мали облаштувати укриття. Завдяки підтримці міжнародних партнерів та міської влади старий підвал переобладнали в місце де діти під час повітряних тривог можуть безпечно навчатися.
Ми радіємо тому, що більшість дітей в цьому році в нашій школі, як і в минулому, в принципі, навчається в системі офлайн і менша частина, це всього 7 класів, навчається на дистанційній формі навчання, – зазначає Василь Гопаченко, директор школи №12.
У минулому році ми розробили правила й алгоритм дій і вчителів, і дітей, і взагалі всіх працівників школи під час сигналу повітряної тривоги. Обов’язково, відповідно, діти знають шлях до укриття, вони спускаються кількома шляхами, кількома входами в укриття, – розповідає Світлана Петренко, заступниця директора школи №12 з навчально-виховної роботи.
Завдяки сучасним методикам вчителі продовжують викладати в онлайн-форматі для учнів, які перебувають за кордоном, або, за власним бажанням, здобувають знання вдома. Проте саме очне навчанням допомагає дітям повернутися до повсякденного життя та соціалізуватися.
Я хочу сказати, що для дітей, які повернулися, для них дуже важливо опинитися біля своїх друзів, у цьому колективі, бо навчання навчанням, а спілкування для них, для дітей, це найважливіше, – каже мама учениці Марина.
Хотілося б, щоб вони поруч були один з одним і відчували підтримку. Вони – наше майбутнє, вони будуть творити майбутнє, вони будуть далі виборювати, продовжувати незалежність, – акцентує Світлана Хропата, вчителька української мови та літератури.
Василіса, учениця 10-го класу під час активних бойових дій разом з батьками виїхала за кордон. І хоча вона відвідувала школу в іншій країні, продовжувала й дистанційне навчання в 12-й школі. Сьогодні згадує, вчитися так було не просто, повернутися за рідні парти мріяла понад рік:
Навчання в українській школі – це особлива атмосфера, яку словами передати досить складно. Це просто купа неймовірних, позитивних емоцій, вражень. Це спогади на все життя, от до старості я знаю, що я буду сидіти і згадувати, як класно ми проводили час з нашим Б-класом, а зараз А-класом, це просто чудово.
На сьогодні 12 школа на етапі реформування, заклад матиме статус ліцею, в якому навчатимуться лише учні старших класів, аби поглиблено вивчати профільні предмети.
