–Коли приходиш на кладовище, будь-яке, це от історія тих людей, які тут (у населеному пункті – автор.) жили, да, от ти бачиш вони тут всі так чи інакше їхні душі десь зібрані, а от про те, як жили, чим жили, чим вони займалися – це архів, це сюди, – каже кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Горобець.
Як історик і дослідник, який провів у стінах Чернігівського архіву понад чверть століття, Сергій Горобець вважає, що це місце варте навіть того, аби тут жили. Беручи свій початок від 1896-го і діяльності губернської вченої архівної комісії, що вже наприкінці 19 століття сконцентрувала в Чернігові значні матеріали, а також власне дати створення – 3 січня 1923-го під ім’ям губернського історичного архіву, за 100 років він зміг стати однією з найбагатших скарбниць документальних пам’яток історії України. Сьогодні це більше 10-ти тисяч 230-ти фондів та 1-го млн 850-ти тисяч документів, що є унікальним і максимально повним джерелом інформації про Сіверщину і кожного її мешканця в окремих випадках від 17-го, а загалом від 18-го століття і дотепер, на всіх рівнях.
–На мій погляд, кожний документ він має безцінну інформацію тому що може розповісти про життєвий шлях якогось родича, якщо людина займається вивченням родоводу, ми можемо прослідкувати, як будувалося державотворення, як працювали різного плану установи. Особливо мені дуже подобаються документи статистичного комітету, наскільки все детально описано і наскільки детальна інформація свідчить про те, як в той чи інший рік розвивалася наша Чернігівщина, – розповідає директорка Державного архіву Чернігівської області Раїса Воробей.
Документи 30-ти, 100-та і 300-літньої давнини з дорадянського періоду до часів незалежності, більшість з яких існують в єдиному паперовому екземплярі, від самих витоків архіву зберігають з дотриманням певної вологості, світла і температури, вогнетривкими стелажами, з ремонтами та реставраціями, а також чітким контролем за користуванням. І якщо з деякими джерелами працювало чимало дослідників, то є й такі, які відкриваються ледь не вперше.
–Дуже багато цікавого зустрічається в документах. Знахідки в нас були різні: знаходили і перо ще з тих часів, знаходили в судових справах і волосся. В нас іще зберігаються архівно слідчі справи, в яких зустрічаються фотографії тих часів, документи і особисті речі, – зазначає старша зберігачка фондів забезпечення збереженості, обліку та довідкового апарату Марина Сторожук.
Втім, життя в умовах російсько-української війни і загроза втрати документів внаслідок ракетних обстрілів, або знищення ворогом під час окупації, це той виклик, який особливо гостро постав перед архівними установами всієї України. Сьогодні пріоритет номер один – максимальна цифровізація джерел та їх описів, а з цим не тільки швидкість і доступність роботи з ними, а й гарантована збереженість основного масиву інформації. Бо вона про те, ким ми насправді були і є.
– Це наша історія, історія України, історія нашого народу, і вона складається з окремих сторінок діяльності різних установ, різних діячів. І, звичайно, що дуже важливо зберегти все це для того, щоб дійсно прослідкувати історію українського народу, історію боротьби українського народу за свободу, незалежність, самобутність, зазначає Раїса Воробей.
–Сила архіву якраз в тому, що от оця дрібна інформація, починаючи від якогось осередку комсомольського, партійного там, будь-якого оце все складає картину, мозаїку, яка потім наповнюється, наповнюється і піднімається нагору на рівень там районів, області і так далі.
-Власне, основна маса архівних джерел, які тут є, це отакі документи. Втратити їх – просто не уявляю, що це може бути, це знаєте про таке навіть думати не хочеться, тому що втратити таке це, мабуть, втратити ну практично все, тому що ми розуміємо, як в росії працюють з архівами, з архівними джерелами, вони там не просто спотворюють, там взагалі примудряються розвертати усе на 180 градусів. Але от первинні джерела це якраз та історія, яка вона є, без всяких там прикрас, без всяких збережень, – розповідає Сергій Горобець.
Чернігівський архів пам’ятає роки Другої світової, коли руками німецьких загарбників було знищено чотири з шести приміщень, загинуло більше мільйона справ і науково-довідкова бібліотека з понад сотнею тисяч книг. І нині, досліджуючи ті часи, їх брак так чи інакше відчувається. Сьогодні установа співпрацює з благодійним фондом “Меморіал Голокосту “Бабин Яр”, що допомагає оцифровувати документи, але потребує створення центру цифровізації з окремим штатом для прискорення цієї роботи, а також розширення відділу реставрації.
–Колектив, який є, мені здається працює просто вище своїх можливостей, бо їх зовсім мало, вони встигають наскільки можна практично все, і ще давати купу консультацій, роз‘яснень, вони великі молодці, – підкреслює Сергій Горобець.
А також надавати довідки соціально-правового характеру, особливо зараз, коли чимало людей втратили свої документи, організовувати онлайн та офлайн виставки, тощо. За відомостями про свої села та власне коріння сюди, як і раніше, приїздять не лише з усієї області, а й різних куточків України та світу, а дослідники поступово відкривають завісу того, що ще не відомо суспільству.
