Неподалік Чернігова, у селі Количівка Іванівської громади, розкинувся незвичайний простір – “Лаванда Вовченко”. Це не просто мальовниче поле, а справжній ресурсний центр, створений волонтеркою та громадською діячкою Ольгою Вовченко. Місце, де переплітаються біль втрат і жага до життя, де шукають опору та відроджують надію.
Ольга Вовченко – голова ГО “Юстина”, засновниця ресурсного простору:
Люди підтримують тут своє ментальне здоров’я. Жінки, дівчата можуть психологічно розвантажитись, наповнитись. І сьогодні ви бачите захід, який об’єднав велику спільноту. Це волонтерська спільнота, родини наших захисників і захисниць. І я щиро радію, що саме сьогодні долучилися і самі захисники наші.
28 липня тут відбулася особлива зустріч – вечір пам’яті, присвячений тим, хто загинув у російському полоні. Дата обрана невипадково – в 22 році в цей день російські окупанти жорстоко вбили українських військовополонених в Оленівці. Цей біль не забудеться, і про нього важливо говорити, адже Росія продовжує порушувати всі міжнародні конвенції.
Ольга Вовченко:
Важливо пам’ятати, бо ці люди віддали найцінніше, що мали – своє життя. А ще тому, що Росія, як і багато років тому, як з початку повномасштабного вторгнення, так і досі, не дотримується ані Женевських конвенцій, ані жодних правил поводження з нашими військовополоненими. І ми маємо про це говорити.
Історія самої “Лаванди Вовченко” – це також історія подолання. В 2022 році Іванівська громада опинилася під окупацією. Село Количівка, де розташований центр, пережило бої, і навіть на цьому лавандовому полі залишалися уламки снарядів.
Ольга Вовченко:
Техніка зайшла, але тільки центральною вулицею. Ми лишалися на місці. На даному полі були уламки від снарядів, які вибухали поруч. Ця локація – лавандове поле, створена на місці де були два уламки. А це була мрія. І ця мрія, вона реалізувалася в життя в 2024 році, тому що ми вижили.
Вижили, щоб жити, говорити та підтримувати інших. Саме так звучить кредо цього унікального місця, де кожен захід — це крок до зцілення та єднання. Атмосферу вечора наповнила бандура – символ незламності українського духу. Серед виконавців – Семен та Олександра з сестрою Маргаритою. Її родина з сусіднього села Слобода пережила окупацію, але навіть у ті страшні часи бандура стала їхньою опорою.
Лідія Гартович – багатодітна мама:
Ми пережили окупацію. І я скажу, що бандура нас тоді тримала. Знаєте, кожен раз шукали точки, за які можна учепитися. І окупантам, які були у нас і в домі, і в дворі, я сказала, що дітям, щоб відволікалися, їм дуже потрібно грати на інструменті. У нас є тільки такий (ред. – бандура). І діти грали.
Справжнім сюрпризом вечора став приїзд відомого бандуриста, композитора та засновника проєкту Bandura Style Ярослава Джуся. Його імпровізації та спільний виступ з юними бандуристами стали незабутнім досвідом для всіх присутніх.
Ярослав Джусь – бандурист:
Моя подруга Оля, яка є співорганізаторкою події, зателефонувала й попросила записати онлайн-привітання – відеозвернення до цієї дати, до події. А я, скажімо так, не дуже це люблю. Часто такі відео виходять нещирими: записуєш купу дублів, намагаєшся виглядати природно, але воно якось не моє. Я сказав: мені легше приїхати й виступити наживо, ніж записувати відеопривітання. Вона відповіла: “Це було б просто чудово! Прекрасна локація, недалеко, гарна дорога, чудові люди. Ми тебе привеземо й відвеземо, буде атмосферно. Було б дуже добре, якби ти нас підтримала”. Я кажу: “З задоволенням!” Тим більше, я навіть більше люблю виступати на таких атмосферних, камерних, невеличких заходах.
Олександра Дадон – бандуристка:
Сьогодні сюрприз був просто – казка! Не думала, що я колись тут взагалі з ним зможу поспілкуватись, зустрітися отак от.
Лідія Гартович:
Щоб в Іванівській громаді, на локації з лавандою, в колі друзів, на природі ми почули Ярослава Джуся, який для мене, ну, не знаю, це зірка. Зірка не тільки українського, і навіть, я б сказала, світового масштабу. Що він приїде і буде спілкуватися на рівних. Ну, це мрія кожної матусі побачити свою дитину поруч з таким творцем.
Ярослав Джусь:
Звісно, дата така складна і трагічна, але це чудово, що про це пам’ятають, що світ знає правду і бачить, що люди вшановують ці дати, і вони не просто сумують і з цього приводу якби десь ідуть в депресіях якісь, а вони саме один одного підтримують, і тут якесь таке народжується нове світло, нове тепло, яке надихає всіх жити далі, боротися.
“Лаванда Вовченко” – це більше, ніж просто локація. Це простір, де любов до життя і волі стає головною мовою. Місце, де діють з любов’ю і вірять у сенси, створюючи міцну опору для кожного, хто шукає підтримки у ці непрості часи.
Ольга Вовченко:
Ми будемо об’єднувати людей, ми будемо триматися і ми будемо згуртовуватися, тому що ми переможемо всупереч усім.
