27 липня – новий день, коли українці вшановують медиків, самовідданих і незламних людей, які щодня під сиренами та вибухами рятують інших. Вони вражають своєю стійкістю та продовжують працювати в надскладних умовах.
Я хотіла бути лікарем і зараз хочу, – сімейна лікарка Ганна Сидоренко пригадує, як у лютому-березні минулого року разом із колегами чергувала біля вікон Чернігівської міської лікарні №4 аби ніхто не поставив мітку на будівлі, яка допомогла б ворогу скорегувати вогонь. З 8-ї до 12-ї перев’язували поранених, а вже після – приймали решту хворих. Розповідає: допомагала кожному, хто цього потребував.
Почали поступати не важкі. Незначні осколки, там шматочки асфальту якісь, таке самі старалися витягувати. Плюс дуже багато зверталося, яким допомога надана була десь там у другій лікарні, обласній і вони до нас приходили кожного дня чи через день на перев’язки, – говорить Ганна Сидоренко, сімейна лікарка.
Перших поранених почали привозити з 26-го лютого, тоді один з кабінетів переобладнали на перев’язувальню, яка працювала цілодобово. Медсестра інфекційного кабінету Інна Халімон каже, війна багато чому її навчила: під час активних бойових дій вона опанувала техніку малих хірургічних втручань і коли не було світла, вдома старим добрим методом кип’ятила медичні інструменти.
Я ніколи не була перевязувальною медсестрою чи якоюсь там хірургічною, але ми навчилися і виймати якісь там осколки, виймали, ми накладували шини. Тобто багато таких процедур, які я, як інфекційна медсестра, ніколи не робила у своїй роботі, – каже Інна Халімон, медсестра інфекційного кабінету.
Хворі та люди, яким піти було нікуди, ховалися в бомбосховищі у підвалі. За словами Інни Халімон, під час блокади міста там перебували понад 200 чернігівців, здебільшого жінки і діти. Вони спали на стільцях, матрасах та кушетках. У лікарні на той момент штатно працювало лише хоспісне відділення. Медичний персонал продовжував доглядати за немічними пацієнтами, яким навіть привозили їжу, яку готували у себе вдома.
Невелику кількість пацієнтів родичі встигли забрати, основна маса лишилася. Через деякий час пропала вода, пропала електрика. Готували в найближчих будинках, у кого де був газ, готували їсти. Продукти привозили волонтери. Воду носили, медикаменти із тих, що лишилися, деяку часть теж привозили, – розповідає Олександр Гоцацюк, завідувач хоспісного відділення.
6:33 В хоспісі медсестри пішки приходили навіть із Рокосовського, деякі самі добиралися із Киянки, Жавинки, напевно. Їм взагалі великий поклон, що вони не побоялися і ходили під цими обстрілами, – згадує Ганна Сидоренко, сімейна лікарка.
Наразі лікарня працює у звичайному режимі. За допомогою спеціального медичного обладнання тут проходять реабілітацію як цивільні, так і військові, які повернулися з фронту і мають поранення.
