Центр Чернігова, під стіни музично-драматичного театру люди несуть квіти та іграшкових ведмедиків – в пам’ять про тих, чиє життя обірвалося внаслідок російської ракетної атаки рівно пів року тому, 19-го серпня.
Тоді близько 11:30 армія рф здійснила черговий терористичний акт, цинічно вдаривши Іскандером по середмістю і підірвавши ракету в повітрі над будівлею театру, де саме відбувалася виставка дронів. Від уламків та вибухової хвилі загинуло семеро осіб, серед яких 6-річна дівчинка, ще понад двісті отримали поранення. Більшість із них в момент ворожого удару прогулювалися парком, йшли до церкви чи просто проїжджали повз.
– Ми знову і знову схиляємо голови перед всіма загиблими, всіма чернігівцями, які загинули внаслідок цієї варварської агресії на нашу землю. Сьогодні – пів року трагедії в драматичному театрі. Багато сказано, багато написано. Думаю, що чернігівці зробили головний висновок, я з ним згоден: злочин це російський, але дурість – місцева. На жаль, загинули люди, на жаль, це черговий терористичний акт проти нашого народу. Впевнений, що наші Збройні сили обов’язково помстяться за кожну жертву, яку вбила росія на нашій землі, за кожного чернігівця і за кожного українця, – зазначив в.о. Чернігівського міського голови Олександр Ломако.
Цього дня всі слова і думки – із ними. Вшанувати пам’ять загиблих у неділю, напередодні 19-го лютого на місці трагедії зібралися їхні рідні та близькі, ті, хто тієї миті опинився поряд, депутати і депутатки та всі небайдужі – єдині у своїй скорботі. У Катерининському храмі за спокій душ усіх полеглих у війні, зокрема і від ракетного удару росії, заупокійну літію відправив єпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній разом із духовенством собору.
– Господь воздасть кожному, наша справа – молитися за живих і за померлих.
Серед семи світлин – одна, маленької Софійки, – і у руках її мами, Ольги Голинської. Їхню сім’ю вибух застав біля малої сцени на алеї, каже, бачила, як летіла ракета, як вона розірвалася, і як її уламок забрав найцінніше.
– Важко, але намагаюсь триматися, працюю, ходжу на роботу, намагаюсь жити. Сил дає звичайно ж мабуть донечка, тільки подумками: завжди кожен день прокидаюсь і думаю про неї. Вона була для мене всесвітом… Це моя душа, це моє повітря, моя вода, вона в мене одна і я тільки єю і жила. Але вона була в мене дуже така щира, маленька українка з великим серцем добрим, дуже патріотична завжди хвилювалася за всіх наших військових, мріяла про перемогу, тому зараз з вірою в майбутнє України, в памʼять про Софійку, я маю жити, – каже мама загиблої дівчинки Ольга Голинська.
Місто пам’ятає кожну і кожного. А тато Софії, Олександр, як військовий продовжує виборювати таку омріяну для своєї дівчинки і всієї країни перемогу.
– Я дуже сильно хвилююся за всіх наших солдатів, за воїнів. Хочу, щоб всі життя зберіг Бог, щоб всі воїни повернулися додому, до своїх жінок, до своїх дітей в сімʼї .
