–Було таке, що на нас дивилися на волонтерів, на благодійників, як на трошки таких чудних людей. Але потім, після 2014 року, вже кожен з честю намагався назвати себе благодійником і волонтером, – зазначає директорка Чернігівського навчально-реабілітаційного центру №2 Регіна Гусак.
Робити добрі справи, підтримувати та допомагати хто як може. Сьогодні чи не кожен українець із власного досвіду знає наскільки важливо триматися разом та працювати задля спільної мети. 5 вересня у світі відзначають день благодійності. У наші часи поняття благодійник та волонтер стали майже синонімічними, вважає директорка Чернігівського навчально-реабілітаційного центру №2 Регіна Гусак. Вона займається благодійністю вже 25 років.
–Зараз благодійником може бути будь-яка людина, незалежно від того матеріального внеску, який вона вносить. А взагалі раніше вважалося, що благодійник – це людина, яка вкладає порівняно великі кошти. Волонтер – це ті люди, які вкладають в основному свої зусилля, організовують збори. Я, наприклад, не знаю жодної людини, принаймні в Україні, яка жодного разу не донатила на потреби ЗСУ, яка жодного разу не приносила якісь смаколики, хліб, – каже Регіна Гусак.
Разом із колективом центру підтримують ЗСУ як можуть. Ще на початку активної фази бойових дій у Чернігові вони організували польову кухню. Тоді годували містян та військових на блокпостах. Зараз же закуповують м’ясо, роблять напівфабрикати і відвозять хлопцям у прикордоння.
–Раз в місяць, це точно. А буває частіше. І інколи буває, що раз на тиждень їздимо, залежно від їхніх потреб. Для мене, ви знаєте, це гордість. Гордість особисто за себе, за свою сім’ю і за всю нашу шкільну родину. Чесно кажучи, я дуже задоволена тим, що я можу чимось, хай не можу фізично, але хоча б тим, чим можемо, – розповідає заступниця директора з навчально-виховної роботи Чернігівського навчально-реабілітаційного центру №2 Оксана Свириденко.
З малого привчають допомагати та залучають до благодійності і вихованців центру. Вони для підтримання морального духу наших воїнів передають їм малюнки із побажаннями та плетуть жовто-сині браслети. Кажуть, роблять це, аби наші захисники та захисниці знали як сильно їх чекають вдома. Підтримують не тільки словом. Із піддонів роблять лавки, які передають у навчальні частини для військових.
-Вони взагалі такі сердечні, відкриті, так вони з задоволенням. Завжди малюють малюнки. І щось дане, у нас є такий предмет, соціально-побутове орієнтування, вони там з задоволенням щось випікають. І якщо їм сказати, о, це для ЗСУ, вони, з більшим бажанням це роблять, і у них краще виходить, – підкреслює директорка Чернігівського навчально-реабілітаційного центру №2 Регіна Гусак.
У планах зробити футляри для аптечок із тканини, яку отримали від швейної майстерні міста. Зауважують, що це найпростіше, чим можуть допомогти учні з викладачами, аби зробити свій внесок у Перемогу.
