27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів Аушвіц-Біркенау — найбільшого нацистського табору смерті.
За даними міжнародних та українських історичних досліджень, під час геноциду, відомого як Голокост, нацисти та їхні союзники й колабораціоністи вбили шість мільйонів євреїв. Окрім цього, впродовж 1933–1945 років жертвами нацистського режиму стали мільйони людей неєврейського походження.
Для України ця трагедія має особливий вимір: близько півтора мільйона євреїв, убитих під час Голокосту, були з території сучасної України. Під час Другої світової війни нацистська політика знищення охопила мільйони людей, яких режим вважав «небажаними» або «неповноцінними».
Масові розстріли, депортації та табори смерті стали інструментами системного геноциду.
Одним із найтрагічніших місць пам’яті в Україні став Бабин Яр. У 1941–1943 роках тут було вбито понад сто тисяч людей — мирних жителів різних національностей, військовополонених, підпільників.
Голокост залишив кривавий слід і на Чернігівщині. За підрахунками істориків, у регіоні було вбито від чотирьох до шести тисяч євреїв. Найбільш масовий розстріл в області стався в урочищі Березовий рів, де поховано понад вісімсот осіб.
Упродовж десятиліть радянська влада замовчувала ці злочини, стираючи правду про Голокост із публічного простору. Та пам’ять про нього збереглася — як незагойна рана історії.
У 2005 році Генеральна Асамблея ООН запровадила Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, наголосивши: ця трагедія має слугувати пересторогою всьому людству. Проте події сучасності доводять — самої пам’яті недостатньо.
Під час повномасштабної війни Росії проти України об’єктами атак стали й місця пам’яті Голокосту. У березні 2022 року російська ракета влучила поблизу Бабиного Яру. У Харкові обстрілами було пошкоджено меморіал у Дробицькому Яру.
Жертвами сучасної агресії стали й ті, хто пережив нацистські переслідування. Люди, які врятувалися від Голокосту, загинули вже у ХХІ столітті — під час війни в Україні.
Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту — це нагадування про відповідальність за збереження правди,
про необхідність осмислення минулого і про неприпустимість повторення злочинів геноциду в майбутньому.
