Пізній вечір, а в цій будівлі в Антоновичах світла – на все село. Щодня після роботи та школи, полишивши на потім всі домашні справи і з вихідними, лише коли немає матеріалів, сюди з’їжджаються діти з батьками з усього старостинського округу – Москалів та Шибиринівки, допомогти тим, хто від перших днів повномасштабного вторгнення задля них на передовій.
– Можемо тут засидітися допізна, щоб сітку дов’язати нашим воєнним. – Укривати машини, укривати танки. – Все, що у них є, – кажуть дівчатка Поліна і Мілана.
Раніше діти росли у цих стінах на концертах, а нині – на окопних свічках та маскувальних сітках. Бо тут у кожного хтось із рідних чи близьких на війні: батько, мама, чоловік чи син.
– Надо стать і плести, довго і нудно. Пальці отут, до крові, тут, розрізає ниткою. Ну, нічого. І утром, і вечером поміж хазяйством, поміж роботою плетем. Буває, вночі погано, не спиться – теж плетем, то дзвінка від сина жду, то ще від кого, хто служить. На мене кажуть, дурна, ну, може, й дурна. Так побільше б таких дурних. Так і дівчата ось, і діти ці ось, сутками, сутками. Вони йдуть і плетуть, – зазначає мешканка села Любов.
В’язати основу пані Любов із чоловіком вчилася самотужки, і каже: скільки не переймали її досвід – ніхто не лишився у цій справі. Втім, із цих дівчат і хлопців усі, незалежно від віку, розуміють і відчувають особисту відповідальність – за тканину, смужки, сплетений камуфляж, і власне, внесок у боротьбу за свою країну.
– Треба на вузлик отак от брать і вузлик отакий вʼязать і всьо , – пояснюють діти.
– Кожен, хто з нас тут сидить, кожен тут із ціллю……приблизити перемогу. Щоб скоріше це все закінчилося, всі повернулися додому, живими, здоровими. І кожен був у своїй родині, зі своєю сім’єю, – підкреслює дівчина Катерина.
За маленькими рученятами дорослим іноді годі й угнатися. На одну сітку метражем від 6х4 до 10х10 у них в середньому йде один вечір, ще два дні на базу, якщо потрібно швидко і стандартну, її можуть купити. Так, тільки у Антоновичах за півтора року сплели більше 250-ти маскувальних сіток, більшість з яких для підрозділів захисників і захисниць зі своєї громади. Не полічити скільки ще – у сусідніх селах та по домівках.
Об’єднало ж весь округ подружжя Феделешів – від лютого 22-го вони почали збір всього необхідного для військових, а після деокупації організували потужні волонтерський рух і хаб.
– Любий збір, ми тільки пишемо оголошення у Фейсбуці, що потрібна тканина, – три часа, на три бабіни накидали, потрібно ще щось, накидали. Всіх нас об’єднує одне – це любов до нашої Батьківщини і віра в наших хлопців, тому що ми всі віримо, що наші хлопці найкращі, що вони вистоять. Вони там сидять в холоді, в мокрих окопах, але ми в теплі, за їхніми спинами, – наголошує волонтерка з Антоновичів Катерина Феделеш.
За підтримки людей і громади, волонтерам вдавалося закривати запити бійців і по амуніції, вартісним тепловізорам та дронам. Такі ж дрібниці, як банки чи картон для окопних свічок, якими в клубі буквально заставлені столи, зносять із кожної оселі. Торік за приблизними підрахунками їх вдалося виготовити більше 6-ти тисяч.
– Вони можуть нею нагріти собі чаю і запарити ту саму мівіну, щоб десь бистро перекусити що було і попити щось гарячого, – додає Христина.
До всіх цих потрібних на фронті речей і ситуацій “без умов”, до відправки кладуть і ось такі, з душею приготовані смаколики: кажуть, 50 грам такої суміші насичують краще будь-якого шоколаду. Всі інгредієнти юна Аліна вирощує і заготовляє власноруч, почала у березні 23-го і вже має на рахунку понад тисячу двісті таких баночок.
– Ми зробили одну партію хлопцям сподобалося, іншу партію, і так воно пішло і пішло і длиться дотепер. Якщо потрібно, я можу робити це і до третьої ночі, і з самого ранку, можу і в шість ранку встати – якщо потрібно, я буду його робити. Якщо там мені волонтер звонить, а в мене нема нічого готового, я так переживаю, що нічого не підготувала, і зразу встаю і готую, щоб хлопцям було смачно, щоб у них була сила на боротьбу з нашим ворогом, – зазначає волонтерка Аліна.
Всі тут – як одна велика родина. Поміж роботою співають, діляться тим, що на серці. Або як цього дня, розпаковують подарунки від військових, і чекають їхніх бодай кількаденних відпусток, аби вони змогли прийти поплести сітки разом.
– Діти наші ростуть, мабуть, це будуть найбільші патріоти нашої країни вони будуть рости і змалечку любити Україну і коли вже в них будуть свої діти, вони будуть також вчити того, що любов до Батьківщини має бути безмежною, – підкреслює волонтерка з Антоновичів Катерина Феделеш.
