19 грудня Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана став осередком вдячності та визнання. Тут відбулася традиційна, вже 28-ма за рахунком, церемонія міського конкурсу «Жінка року». За роки існування проєкту почесну відзнаку отримала 231 чернігівка – жінки, які своєю працею та відданістю змінюють громаду на краще.
Сьогодні «Жінка року» – це не про суху статистику чи професійні здобутки. Це про феноменальну здатність української жінки тримати тил, захищати країну та розвивати економіку в умовах великої війни.
Про жіноче лідерство та внесок у громаду
Наталія Хольченкова, голова ГО «Спілка жінок м. Чернігова»:
«Ми вшановуємо наших жінок за їхній вклад у розвиток громади, високу професійну майстерність та неймовірну активну волонтерську діяльність. В умовах сучасних викликів наші жінки демонструють надзвичайне лідерство, силу та стійкість, роблячи безцінний внесок у відбудову та захист нашої країни».
Олена Вишнякова, почесна консулка Латвійської Республіки у м. Чернігові:
«Маргарет Тетчер свого часу сказала: “Якщо хочеш, щоб хтось щось сказав — попроси чоловіка, а якщо щоб хтось щось зробив – попроси жінку”. Я думаю, вона говорила саме про українських жінок. Те, що робите ви зараз під час війни – безцінно. Світ часто не може збагнути цей феномен, але наші партнери розуміють: їхня допомога – це лише підтримка, а основну роботу робите ви тут, живлячи сім’ї та громаду».
Економічний фронт та ментальна стійкість
Лариса Циган, віцепрезидентка Чернігівської регіональної торгово-промислової палати:
«Як би це парадоксально не звучало, але в період великої війни жінки розвиваються. Вони встигають і про родину дбати, і нові бізнес-напрямки створювати. Це надзвичайно важливо, адже так ми допомагаємо країні вистояти економічно».
Юрій Куцин, заступник командира Чернігівського військового госпіталю:
«Виявилося, що не всі чоловіки можуть витримати те, що під силу жінкам. Ментальне здоров’я поранених та травмованих сьогодні тримається саме на жіночих плечах. Враховуючи колосальні навантаження, ця робота є критично важливою».
Голоси лауреаток: від окопів до освітнього фронту
Війна переписала життєві сценарії героїнь. Фінансистка Олена Маковій у лютому 2022-го змінила офіс на окопи, а сьогодні отримує нагороду як ветеранка:
«Я спробую використати цю нагоду, щоб привернути увагу до військовослужбовців, які звільнені за станом здоров’я, та до їхньої адаптації в цивільному житті. Це те, що болить і що важливо сьогодні».
Науковиця Ганна Жара, яка стала опорою для поранених захисників, наголошує на важливості визнання:
«Найважливіше – бути видимим. Для тих, хто робить свою справу щоденно і часто непомітно, такі конкурси є нагадуванням, куди ми рухаємося і як кожен може допомагати країні».
Педагогиня та колишня військовослужбовиця Вікторія Литвяк нагадує про виклики освіти:
«Освітяни зараз працюють у надскладних умовах: повітряні тривоги, постійні виклики війни. Важливо доносити, що ми теж тримаємо свій фронт – освітянський».
Енергія для руху вперед
Для багатьох лауреаток, як-от для Євгенії Голуб, яка живе в Чернігові лише три роки, це визнання стало потужним стимулом:
«Це неймовірний заряд енергії та розуміння того, що я на вірному шляху. Не можна казати “я не можу” — кожна людина може все, треба тільки вірити».
Підсумувала настрій церемонії лауреатка Ірина Сімонова:
«Я думала: а що якби у якийсь момент жінкам не вистачило сили чи впевненості? Що якби закував страх? На щастя, ми ніколи про це не дізнаємося. Дівчата – це, можливо, і не зовсім “тендітна” сила, але це сила, без якої жодна перемога неможлива. Хай живе Сіверська жінка!»
