Семирічна Даша разом із своїми однолітками відвідує лекції з вокалу, де в ігровій формі та з інтерактивними вправами вчиться співати. Дівчинка не пропускає жодного заняття, адже каже, їй подобається навчатися і проводити час із друзями.
– Тут гарні пісні і ми граємо на інструментах, – каже учениця Даша.
Малеча віком від трьох до семи приходить до групи раннього розвитку “ДоМіСолька” в Чернігівській музичній школі №1.
–Кожен тиждень ми тут співаємо, – каже учениця Єва.
За словами викладачки хорових дисциплін Вікторії Корожан, тут діти не тільки вчаться опановувати ритм та сприймати музику на слух, але й психологічно розвантажуються, спілкуються і таким чином на деякий час забувають про повітряні тривоги та пережитий стрес внаслідок війни.
– Їм стає легше вони думають більше про те, що треба дитині в цьому віці маленькому, їм не дуже б хотілося відчути, що таке війна і що там у нас відбувається за межами школи. Вони б хотіли відчувати щось дитяче. Те, що їм подобається і те, що ближче до серця, те, що їм треба, те, що вони хочуть почути. Таке більш цікавіше і різноманітніше в їхньому віці, – зазначила викладачка хорових дисциплін Вікторія Корожан.
– У нас зараз надзвичайно складний час. Взагалі музика і ось ці звуки, клавіші, вони дуже сильно лікують. Я сама, як людина, яка довго займається музикою, вона мені дуже допомагає, з музикою дуже добре у цьому житті, – зауважила концертмейстер Вікторія Юрпольська.
Музика як ліки від стресів. Крім того спів, гра на музичних інструментах, руханки та вправи, які розвивають моторику, – все це розширює світогляд та допомагає дізнаватися більше про мистецтво.
– Вони там плескають, вони грають з м’ячиком, вони грають на музичних інструментах, вони тупають, вони хлопають, тобто, багато різних форм роботи. Завдяки цьому вони відволікаються. Вони радіють, вони сміються, вони навчаються, вони запам’ятовують і я думаю, що в такому форматі їм і цікавіше сприймати, – підкреслила викладачка хорових дисциплін Вікторія Корожан.
На таких заняттях діти не лише навчаються, а й емоційно відпочивають, розвантажуються. Для батьків важливо, щоб їхні сини і доньки отримували позитивні емоції.
– Це якось, ну, трошки, як свято і після цього дитина йде заряджена, емоційно заряджена, з посмішкою. До цього може сказати: “Я не хочу йти”, але ми приходимо і після цього каже: “Я хочу ще. А що, завтра не буде? Мама, я хочу ще, давай ще”, – розповіла мама Анастасія.
Повноцінного 45-хвилинного уроку достатньо, аби діти не перевантажувались і прагнули до нових відкриттів наступного разу.
