Бути голосом тих, хто досі в неволі. Цієї суботи, 6-го квітня, десятки людей вчергове вийшли на Красну площу в центрі Чернігова, аби мирною демонстрацією нагадати про долю українських військових, котрі залишаються в російському полоні. Понад 770 днів серед бранців москви – нацгвардійці-захисники Чорнобильської атомної електростанції. Більше місяця вони провели у заручниках на окупованій станції, а 31-го березня 2022-го були вивезені ворожими військами на територію рф.
Третій рік ми чекаємо своїх хлопців додому. Я свого сина не бачила і не чула вже… Ні звоночка не було, ні листа не було, токо три словечка у 22-му році: “Жив, здоров”, це коли вони заставили написати то, що надиктували. Ми знаємо, що їх катують, знущаються, що їм там дуже важко. Ми всіх дуже просимо, наших можновладців, всі країни, які можуть нам допомогти – допоможіть нам повернути наших рідних з полону, – говорить мати полоненого нацгвардійця.
На сьогодні повернення додому із російських в’язниць очікують ще 103 нацгвардійця. За словами рідних, за час перебування на ЧАЕС хлопці отримали понаднормову дозу опромінення і потребують медичної допомоги. Однак, бодай якусь інформацію про стан їх здоров’я, умови утримання та місця перебування, вдається отримати лише від звільнених із полону побратимів.
Цього дня пліч-о-пліч з ними – і близькі полонених азовців та інших захисників Маріуполя. 14-го квітня буде два роки, як у руки окупантів після оточення та штурму росією маріупольського металургійного комбінату потрапив син пані Любові. Каже, знають, що він був в Оленівці, але більше – нічого.
Ми їздимо і добиваємося, щоб був якийсь зв’язок, щоб можна було хоть позвонить, щоб дали їм можливість написати, сказати два слова, що мама, я живий, чи дружині сказать, чи дітям, і чекаємо, щоб швидше син повернувся додому. Ми зустрічалися в Києві із Червоним Хрестом, і в координаційний штаб постійно їздимо на зустрічі, але поки що без результату. Вони кажуть, що російська сторона не хоче давати даних, де знаходяться наші діти, – каже мати полоненого військовослужбовця.
Подібні мирні акції на підтримку військовополонених, родини українських захисників проводять майже щовихідних в різних куточках країни, щоби суспільство і весь світ пам’ятали, що тисячі героїв чекають обміну, і на всіх рівнях боролися за їхнє звільнення – так, як вони свого часу за них. І обіцяють виходити, поки всі їхні сини, чоловіки та батьки не будуть поряд.
