Тільки згадки про колись щасливе життя в будинку залишилися в родини Горлач, все інше знищила російська ракета. З цією родиною з Олександрівки знімальна група “Нового Чернігова” познайомилася у червні минулого року. Тоді важко було пригадувати ті події всім, а особливо дітям.
– Бомба була , летіла на нашу хату. І мама кричала , бомба , граната. Біжимо звідси.
Нагадаємо, прилетіло до їх будинку 26 березня о 9.20 ранку. Час точний, адже закарбувався у пам’яті родини. Було два вибухи, а потім за секунду почало горіти все.
–Це наша кімната де ми і жили з чоловіком з дітьми. І воно через дах, через нашу кімнату, я не знаю як воно зачепило і впало отут, в підвал упало, – розповідає Ірина Горлач.
-Чотири роки робив будинок цей за хвилини розбили. Спалили дотла. Три сім’ї жило і всім міста хватало, – зазначає Петро Стороженко
Три родини які жили в цьому будинку залишилися з нічим. Навіть документи і деякі речі, які вони підготували на випадок якщо доведеться тікати, були знищені.
Розуміння, як діяти далі, а головне де їм жити – не було. Єдине і найголовніше, що тримало ці півтора роки – всі залишилися живими. Наша знімальна група знову відвідала родину. Те що ми побачили на місці колишнього згарища приємно здивувало. Поступово тут з’являється новенький будинок. Зводити житло почали у березні 23-го.
– Вигнали стіни напевно за три місяці і почали будувати дах,- каже Ірина Горлач.
Після виходу сюжету на “Новому Чернігові”, каже Ірина Горлач, чимало людей писали, телефонували, знаходили і допомагали.
-Після вашого сюжету була матеріальна допомога . Дуже добра допомога! Тобто ми за ці кошти закупили частину пеноблоку. Потім допомога була фізична, – зауважила Ірина Горлач.
Знайшлися волонтери, які почали прикладати всі зусилля аби будівництво рухалося швидше.
-“Фенікс Україна”. Дуже добрі хлопці, дівчата. Ми з ними так здружилися. Вони такий дружній колектив, що коли вони приїжджають: “от треба, треба, треба робити”. І ми оце з ними за три місяці побудували стіни і відновили дах. Вони допомагають фізично, матеріалу вони не дають, так як у них немає. Ніхто не спонсорує. Раз на тиждень, кожної суботи о дев’ятій ранку вони у нас і до пізнього вечора., – розповідає Ірина Горлач.
Багато чернігівців хотіли підтримати і підбадьорити найменших членів родини – двох синів.
–До речі дуже багато нам допомогли, дітям. У дітей не було велосипедів – нам дали. Пропонували житло, але ті умови, які повинні бути для дітей, я не побачила. І я просила щоб нам на ділянку поставили оцей модульний будинок, хоча б на літо . Тому ми ціле літо живемо поки тут, – пояснює Ірина Горлач.
Минулого року зимували в квартирі друга родини, який виїхав до Німеччини, каже Ірина. Цьогоріч великі мрії залишитися вдома, але за умови якщо вдастся зробити до кінця хоча б одну частину будинку.
Волонтери нам допомогли, дали нам котел, для опалення у нас уже є. А треба застелити щоб можна було в’їхати. А якщо нічого, ніде не знайдемо, то прийдеться десь шукати житло. Тому що в цьому модульному будинку жити зимою неможливо, там дуже холодно буде, – підкреслює Ірина Горлач.
Та все ж є сподівання, що холоди вони зустрінуть під своїм дахом. До речі в середині будинку вони вирішили нічого не змінювати, а залишити планування таким яким воно було ще до прильоту російської ракети.
–Все залишається на своїх місцях, батьки мої захотіли як все було, так все і залишити. Міняти нічого не захотіли. Ми трошки підняли підвал і гараж, тому що тут у нас стоїть вода весною. Ми плаваємо, і прийшлось нам тягати тачками, підняти цей «бой» і за цього ми підняли стіни вище чим повинні були. Все, – каже Ірина Горлач.
Маленький Нікіта найбільше чекає моменту коли заселиться в свою власну кімнату.
–Це не тут буде кімната, а тут. Половина моя, а пів половини татова і мамина. Андрійова повністю буде, окремо. Тут потрібно зробити все пристойно, – розповідає Нікіта.
Андрій, старший син в родині, доповнює розповідь молодшого та показує де буде мешкати він.
–Оце моя, а оце буде дідуся. У нас же тут перегородка буде. Я жив тоді з бабусею, а зараз усі будуть окремо по своїй кімнаті. У кожного буде своя кімната. І можна буде грати на верху, – каже Андрій.
Плани масштабні, але головне в їх втілення – ресурс, оскільки сили є і будуть, запевняє Ірина Горлач. Не зупинятися дорослих мотивують сини. Вони вже рахують дні до повернення в свій дім.
– Не знаю скільки ще.. але будинок потрібен. Будинок потрібен, тому що треба облаштуватися до холодів, – констатує Нікіта.
На новосілля, оцінити згодом результат щоденної праці та неймовірних зусиль, запросили і нашу знімальну групу. Тож продовження буде!
