Розпач, біль і повне нерозуміння, що робити. В такому стані ми зустріли пані Валентину у травні. Вона із села Зарічне, яке під Черніговом. Цей населений пункт зазнав величезних руйнувань від російської агресії. Тоді жінка не знала, що робити оскільки вона вдруге втратила свій будинок. Перший раз він згорів, майже за рік збудували новий. Минулого року 18 червня зайшла в нове помешкання.
Рашисти з перших днів почали активно обстрілювати Киїнку та Зарічне, в хід пускали авіацію. 4 березня о 19 годині орки звільнили знову її від житла.
Чернігів з перших днів активної фази війни героїчно тримав оборону, в місті було страшно знаходитися, тому ховатися сюди приїжджав син з невісткою і онуками, їх будинок в Олександрівці розбомбили.
На щастя, всі залишилися живими, аби не переїжджати із рідного двору, пані Валентина переселилася в сарай.
Минуло три місяці і ми знову навідалися до Зарічного. Господиня, за цей час, зібравши останні сили в кулак, звела стіни будинку заново. Пропонували пані Валентині переселитися в гуртожиток або в модульний будинок, та вона проти. Каже, все життя тут прожила і нікуди звідси не піде.
Відбудуватися допомагають добрі люди і син. Онук Нікіта часто навідується до бабусі, хоча це місце знову нагадує йому про жахи, які коїли російські окупанти.
Забути таке ніколи вже не вдастся, каже пані Валентина. Аби її внуку тут було легше, потрібно скоріше звести будинок. Поки вона живе як і раніше в прибудові. Жінка не втрачає бойового духу і вже поставила собі за мету відбудуватися, до зими.
Ще одна історія з продовженням. Родина Ерко з Бобровиці вразила нас своїм оптимізмом. 12 років вони будувалися, тут у Сергія та Вікторії народилися діти, і 15 березня ворог завдав ніщівного удару і зніс все в одну секунду. Минув місяць від знайомства нашої знімальної групи з цією родиною і ми навідалися до них знову. Побачили їх у повному складі на подвір”ї, вони якраз збирали врожай томатів, який дивом виріс у воронці від прильоту ворожого снаряду.
Сюди, скоріш за все, прилетіла 250 кілограмова бомба, каже Сергій, снаряд упав поруч з хатою і погребом.
Тут практично відразу не стало ні світла, ні води ні газу, трималися допоки могли, а потім виїхали. Повернулися, а тут самі руїни, які вже поприбирали.
Все, що залишилося від хати, також вже поприбирали, посортували, що згодиться – залишили, щось вивезли. Чекають допомоги, яку пообіцяли доставити волонтери та міська рада. А тим часом побудували паркан, який повністю знесло. До речі, під час виходу сюжету в ефір, нам повідомили, що міська рада стримала слово і вже привезла деякі будівельні матеріали, котрі вкрай необхідні для початку відновлювальних робіт.
Господар каже, звісно хотілося б вже сьогодні реалізувати мрію, але це не можливо. Тому дав обіцянку своїй родині: за умови наявності коштів за рік поставити новий будинок.
Як не дивно, каже Вікторія, ця біда їх ще більше об’єднала і зробила сильнішими. Тому дивлячись на цю сім’ю переконуєшся, Україні і нам українцям бути! Ми вистоїмо! Ми переможемо!
