ТОП 5Факт-новини: оперативні сюжети

Від радіації втрачали свідомість: історія чернігівця-ліквідатора на ЧАЕС Анатолія Самсоненка

Featured Video Play Icon

37 років тому, 26 квітня 1986 року о 1:23 ночі сталася найбільша в історії ядерна катастрофа — аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Унаслідок вибуху реактора №4 відбувся викид значної кількості радіоактивного матеріалу. Він миттєво рознісся повітрям, що призвело до забруднення великої території. Тих, хто приборкував наслідки аварії, назвали ліквідаторами. Це були рятувальники, пожежники, військові, медики та інженери з усього Радянського Союзу. Вони гасили вогонь, прибирали радіоактивне сміття, розчиняли графіт, одержуючи великі дози опромінення, які призвели до численних хвороб та смертей. Небагато ліквідаторів дожили до наших днів. Чернігівець Анатолій Самсоненко події весни 86-го пам’ятає, ніби це було вчора.

-Скривалось усе. Влада все бачила, що така аварія такого масштабу і знали, який рівень радіації.  По телебаченню не дуже такої інформації було, тому що проводились усі свята травневі і все. І на той час, навіть уже трошки пізніше, говорили: як це проводить, тут вивозять автобуси, тут провели свято, у Києві проводять свято — ну як це, у голові не вкладається, ну які свята можуть бути, якщо це радіація, – згадує ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС Анатолій Самсоненко.

Офіцер запасу хімічних військ, до аварії Анатолій Самсоненко працював токарем на радіозаводі, виховував сина та чекав на народження доньки. До ліквідації його залучили не одразу: у зоні катастрофи чоловік працював із серпня до листопада 86-го. За цей період чоловік здійснив 18 виїздів на ЧАЕС. Анатолій Самсоненко згадує: вони з колегами сумлінно виконували свою роботу.

– Ми штиковими лопатами знімали ґрунт, у контейнера, які потім вивозили на захоронення. Потім цей ґрунт, який ми прибирали, на цю ж територію привозились бетонні плити, 10 м довжиною і метр ширина, товщина там десь 300–400, і закладувалась ця територія, викладалася бетонними плитами.

Два рази я був у наряді на криші. З лопатою щось ухватив, кусок, скинув із криші — і бігом, і бігом, – розповідає Анатолій Самсоненко.

Радіацію порівнюють із тихим убивцею: її неможливо побачити чи відчути, проте вона призводить до серйозних проблем зі здоров’ям. Ліквідатор згадує, як із колегами ходив мити зруйнований і забруднений радіацією машинний зал четвертого енергоблоку.

– Коли ми йшли вузеньким коридором до машзалу, то були відзнаки, ставили їх хімвійська: число, місяць, скільки рівень радіації.  І в цей момент, коли проходили, потім усі сказали: у цей момент наче свідомість втрачаєш, такий звук «Дінь!», наче тебе немає, а потім у себе приходиш. Після того в їдальню прийшли — їжа, усе. Багато в кого кров то з вуха піде, то з носа, незвично. Хлопці молодці ж, по 30 років. Кажем: «Ой, у тебе кров пішла», – зазначив ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС

Після повернення зі станції стан здоров’я ліквідатора погіршився. Анатолій Самсоненко жартує: найчастіше з колегами він зустрічався не в кафе, а лікарнях, адже всі страждали від різних хвороб — неврологічних, психологічних та онкологічних. Проте після створення громадської організації «Фонд інвалідів Чорнобиля» формат зустрічей урізноманітнився.

Зараз п’ять у мене друзів, з якими спілкуємося. А так як фонд у нас обласний допомоги інвалідам зараз є, то ми зустрічаємось, проводимо зібрання всілякі, там бачимось усі разом, хто тільки зможе по здоров’ю прийти, побачитися. Спілкуємось, обов’язково. Залишилось, чесно кажучи… Хотілося, щоби більше залишилось у живих, але кожного дня менше, і менше, і менше, – говорить Анатолій Самсоненко.

Через стан здоров’я Анатолій Самсоненко не міг більше працювати за станком. Спочатку його перевели на посаду майстра, а вже понад 20 років чоловік працює педагогом у клубі за місцем проживання «Щит княжого міста». Тут він організовує змістовне дозвілля, зокрема допомагає дітям та молоді підтримувати здорове тіло та патріотичний дух. Вихованці добре знають історію Анатолія Михайловича, адже до дня ліквідатора та дня пам’яті трагедії він організовує тематичні заходи, де показує дозиметричні прилади, свої ордени та архівні фото.

– Я дякую Богові, що оце я тут: і для суспільства користь, а для мене це ще багаторіччя життя.  Кожного дня в мене з дітками: старші діти, молодь. Скільки зараз хлопців, скільки вже вихованців у мене зараз там, на Донбасі, зі зброєю. Є двоє загиблих, поранені.  Трошки військового, патріотичне виховання в клубі присутнє, і воно все-таки свої результати якісь дає, я думаю, що ми на правильному шляху, клуб правильно працює, – підкреслює ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС.

24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення, ворожі війська окупували Чорнобильську, а 4 березня і найбільшу в Європі — Запорізьку АЕС. Росіяни перетворили станції на військові бази, намагаючись залякати весь світ. 

– Я дуже переживав за Чорнобиль, там же хлопці… Один ходив у клуб займатися хлопчиком, пішов туди. Якраз у наряді був, тільки змінився і вони ж полізли.  І до цього часу я, як покажуть Запорізьку, от там війська, знімки, ну так просто сидиш чи в ліжку лежиш і думаєш: «Не дай Бог», – наголошує Анатолій Самсоненко.

Ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС Анатолій Самсоненко переконаний: про події 1986-го треба обов’язково розповідати молодому поколінню і робити все, аби трагедія такого масштабу  ніколи не повторилась.