З традиційними піснями, короваєм та шишками. У Чернігівському історичному музеї представили восьму частину проєкту «Етніка». Цього разу на відвідувачів музею чекає «Весільна хата». У ній поєднали роботи із фондової колекції музею і витвори відомої чернігівської майстрині вишивки Ольги Костюченко.
– Мета цієї виставки була спростувати російські наративи, що ми — ніхто, ми на свої землі тисячоліття і якраз етнографія це найкраще й показує. Як обробляли метал із давнини й до сьогодні, як робили кераміку і як вишивали, і воно все тягнеться, це тяглість традицій, і якраз роботи пані Олі це дуже добре показують, – зазначила старша наукова співробітниця Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського Олена Трухан.
Ольга Костюченко знана тим, що відродила стародавню техніку вибійки і активно працює з нею, відтворюючи традиційні орнаменти на тканині. Тут у весільній світлиці ми побачили вибійчані спідниці. А поруч – рушники, вишиті місцевими традиційними орнаментами. Проте особлива любов майстрині – народний одяг. Пані Оля у кожну свою роботу вкладає майстерність помножену на знання особливостей Чернігівської вишивки.
– Я представляю нові костюми, новий одяг, який виготовлений у цьому році впродовж кінець весни-літо. Завжди працюю з костюмами, з народним одягом, він мені цікавий принципі як естетично, дуже подобається, особливо, Чернігівщина, я в неї закохана, – наголосила майстриня вишивки Ольга Костюченко.
Для Чернігівщини була характерна спідниця-андарак. Виконана із домотканої вовняної тканини, на подолі вишитий або тканий орнамент. Сьогодні знайти тканину для відтворення такої спідниці практично неможливо, розповідає Ольга Костюченко, а тому полотно фарбує самостійно.
– Я беру найширше лляне полотно домоткане. Я його фарбую вручну, готую, ну а потім на ньому вишиваю ці всі відтінки сірого, червоного, синього, які вони змогли вийти. Тому що полотно доволі складно фарбується і завжди такий непередбачуваний результат, бо з кольором вгадати дуже складно, щоб такий був дійсно вдалий такий більш менш автентичний, – розповіла Ольга Костюченко, майстриня.
Майстриня не перший рік активно співпрацює з історичним музеєм, тут у фондах черпає знання і знаходить дивовижні зразки чернігівської вишивки. І цього разу під час відкриття чергової експозиції з циклу “Етніка” почула для себе нову інформацію. Вперше на широкий загал було представлено зразок золототканого комірця з нових археологічних досліджень, а також інші елементи вишитих знахідок, датованих 11-12 сторіччями, з фондів музею.
– Це ось одне з останніх розкопок у районі Червоної площі нашої були, але ж бачите яке шитво тут, чудово. Це відреставровано й ось так воно виглядало. Навіть два маленьких гудзика, вони були позолочені, – зауважила старша наукова співробітниця Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського Олена Трухан.
Весілля – найколоритніше свято українців, сповнене атрибутами, сакральними обрядами, які обов’язково супроводжувалися співом. Пісні, записані в різних куточках Чернігівщини виконали на відкритті виставки учасниці “співочої майстерні”.
– Є пісні такі коротенькі, які я записала років сім тому від Віри Володимирівни Зайченко, дуже відомої дослідниці і працівниці цього музею. Одна пісня досить відома, це із села Золотинки, вона є на сайті проєкт «Поліфонія» і там її можна послухати всім і також можна вивчити й ще одна пісня, вона теж буде довга, це пісня із Бобровицького району, записували років п’ять тому також, – повідомила засновниця «Співочої майстерні» Віра Ібрямова-Сиворакша.
Як розповіла засновниця «Співочої майстерні», співом вони прагнуть надихнути людей вивчати прадавні пісні та інтегрувати їх в сучасне життя.
Відкриття “Весільної хата” приурочили до свята Покрови, саме в цей час у давнину найчастіше одружувалися українці. Не встигли до Покрови, доведеться чекати Масниці, казали пращури. “Весільна хата” стала завершальним циклом проєкту “Етніка”.
