Замість театральних декорацій — інтер’єр пабу, а замість професійних акторів — ветерани, волонтери та діючі військові. У Чернігові відбулася прем’єра вистави «Остання пінта» — першого міжнародного проєкту Чернігівського театру ветеранів.
Для виконавця однієї з головних ролей, ветерана Руслана Іванова, вихід на сцену за відчуттями нагадує бойовий досвід.
Руслан Іванов, ветеран, актор:
«Після бою в мене завжди через 15–20 хвилин трусило, такий адреналін. І теж після показу — не тільки першого, після кожного — десь після сцени, коли все затихає, вже відпрацювали, похлопали, зійшли — і мене починає трусити. І завжди трусить».
До повномасштабного вторгнення Руслан працював у кіно художником-постановником. Після контузії та пережитих травм саме театр допоміг йому відновлювати пам’ять і поступово повернутися до професії.
Руслан Іванов, ветеран, актор:
«Поначалу, після контузії, я не міг запам’ятовувати слова зовсім. Я розумів, що за слово, а потім через якусь мить — а що за слово? Але коли почалися чіткі репетиції, я замітив, що почав уже запам’ятовувати і тексти тримати. Це дало реабілітацію. Відновлює пам’ять, тренуєш пам’ять».
Ідея створення театру належить ветерану, сценаристу та актору Юрію Вєткіну. За його словами, це простір, де побратими можуть підтримати одне одного і не замикатися після пережитого.
П’єса «Остання пінта» стала для колективу першим міжнародним досвідом. Завдяки співпраці з українськими волонтерами в Ірландії виставу показали і там — разом з ірландськими акторами.
Юрій Вєткін, ветеран, сценарист, актор:
«Це був спільний проєкт. Частина людей грала — ірландці, частина — ми. У нас був перекладач, і ми робили спільну виставу, яку могли розуміти і ірландці, і українці».Юрій Вєткін, ветеран, сценарист, актор:
«У нас дуже багато спільного з Ірландією. Ми також намагаємось обрести незалежність, як Ірландія свого часу виборола її від Англії. Відбувається пошук спільних культурних традицій, які потім переростають у конфлікт, а потім усе це вирішується спільною п’янкою — як і завжди в пабі».
Українську версію вистави допоміг адаптувати режисер, ветеран Олександр Лаптій. Для нього ця робота — також частина особистого відновлення.
Олександр Лаптій, ветеран, режисер, актор:
«Я є ветеран, а до повномасштабного вторгнення — професійний режисер драматичного театру, актор українського кіно. Мені здається, що наш досвід, особисто мій, буде в нагоді — підтримати хлопців, налагодити більш-менш професійні питання, зробити цю комунікацію. Це і моє відновлення, мій травматичний досвід, який я направляю в територію театрального мистецтва».
Поїздка до Ірландії стала не лише культурним обміном. Під час гастролей вдалося зібрати кошти на підтримку українських військових.
Олена Іванова, волонтерка, дружина ветерана:
«Ми нещодавно були з гастролями в Ірландії. Там збирали кошти, давали виступи, спілкувалися з громадами. Ми придбали Starlink, який передамо хлопцям. Також придбали станцію EcoFlow для 114-ї бригади, Руслановим побратимам. Долучилися до покупки автомобіля швидкої допомоги».Наталія Орлова, волонтерка:
«Я дякую вам як мама, як мама дитини, яка спить у своєму ліжку. Ви стали не просто ветеранами міста — ви стали близькими людьми, тому що допомагаєте вести збори для військових».
Прем’єру вистави в Чернігові присвятили побратиму, учаснику театру ветеранів Олегу Прядку з позивним «Сєвєр», який за кілька днів до показу загинув.
Людмила Ковальчук-Осипенко, військовослужбовиця, акторка:
«Цей показ, цю прем’єру в Україні “Останньої пінти” присвячуємо нашому другу, нашому побратиму Олегу Прядку. Прошу вас не просто помовчати, а згадати його бурхливими оплесками, бо він теж грав би на цій сцені».
Глядачі забронювали місця ще до офіційних анонсів. Чернігівці кажуть: така щирість на сцені зачіпає особливо.
Глядач:
«Враження дуже приємне. Це незвично, тому що сцена не десь там, а тут — все поряд. По-домашньому, камерно, і сюжет такий незвичний».Глядачка:
«Я дуже вдячна хлопцям, бо вони не здаються. Вони показують приклад, як не здаватися, як бути завжди на позитиві».
Самі ж актори впевнені: їхній досвід може стати підтримкою для інших військових, які повертаються з фронту.
Руслан Іванов, ветеран, актор:
«Ми хочемо, щоб ті, хто повертається — по здоров’ю, з ампутаціями чи невидимими травмами — не закривалися. Щоб бачили: ми такі, як вони, пройшли те саме пекло війни. Але не закриваємося і запрошуємо всіх — ролей вистачить багато».
