З маленької гілочки у витвір мистецтва. Капелюшок, корабель, янгол та церква — усе це майстриня Лідія Гончар виготовляє з лози. Її вироби представили в Чернігівському історичному музеї імені Василя Тарновського в межах проєкту «Етніка».
– Сьогодні представлено близько сорока виробів із лози. Це дуже традиційний промисел, який походить із дуже давніх часів. Лоза — один із перших матеріалів, який взагалі людина опрацювала і використовувала у своєму господарстві й на Чернігівщині здавна цей промисел використовувався і у побуті й у будівництві житла, тинів, для риболовлі там і в багатьох інших галузях, – розповів старший науковий співробітник Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського Євген Населевець.
На початку 20 сторіччя Чернігівщина була провідною в лозоплетінні. Вироби відзначалися тонкістю роботи. Як розповіла майстриня Лідія Гончар, найголовніше в цій справі — знайти гарну сировину. Якщо раніше лозу вирощували цілими плантаціями, то нині жінці доводиться збирати її вздовж берегів річок та озер.
– Коли є сировина, працюєш із задоволенням. Ріжемо, носимо, варимо, потім окорюємо її, сушимо, а перед тим як працювати, зволожуємо і працюємо, – зазначила майстриня з лозоплетіння Лідія Гончар.
Нині лозоплетіння для Лідії Гончар є родинною справою, вироби з гнучких стебел також створює чоловік та донька. Жінка каже, їй любов до цього ремесла дісталася в спадок.
– Я не думала взагалі, що буду цим займатися. Виходить так, що не я обрала ремесло, а ремесло обрало мене. Бо в мене один дід по маминій лінії плів кошики із зеленого прута. Другий дід, по батьковій лінії, він працював із білою лозою, сундуки плів, стільці робив, – каже Лідія Гончар.
Має майстриня і свою фірмову косичку.
– Колись на виставку в Київ робили кошик. І коли в мене було багато лозинок і мені треба було вирізати її, щоби косичка із п‘яти прутиків була. Кажу: «Не буду вирізати» і я так сплела з усіх цих прутиків здоровенну косу, кажу «це точно моя», – згадує майстриня з лозоплетіння.
Аби насолодитися творчими доробками з лози до історичного музею завітала чернігівка Валентина. Розповідає, що завдяки Лідії Гончар вона також опанувала ази плетіння.
– Для неї взагалі не існує того, що вона не може зробити. Будь-яку ідею вона зробить. Кажу: «А можна зробити петуха?» Можна!. «А можна зробити кота?» Можна! У неї все виходить, це дуже талановита жінка, – каже чернігівка Валентина.
Наразі в межах проєкту «Етніка» діє декілька експозицій. Це кузня, де можна побачити вироби художнього кування, «весільна хата» майстрині вишивки Ольги Костюченко, локація з керамічними виробами, а також дерев’яна майстерня. У кожній можна зануритися в історію традиційних ремесел нашого краю.
