Свічку подяки у Катерининській церкві запалює мама звільненого військовополоненого нацгвардійця з ЧАЕС 29-річного Романа Гончаренка. Пані Оксана дякує Богу за те, що син тепер вдома. Із очей котяться сльози, бо її дитина пробула у російському пеклі 828 днів — від 24-го лютого 2022-го. Романа обміняли цьогоріч 31-го травня разом із ще 13-ма нацгвардійцями.
– Ми поїхали після обміну на наступний день в суботу до сина і побачили його. Я навіть не можу уявити це наче друге народження сина, сльози радості, я його вхопила, я не хотіла його відпускати взагалі, я його цілувала, цілувала. Я просто не могла надивиться на нього, – розповіла мати звільненого з полону нацгвардійця Оксана Гончаренко.
Оксана розповідає, дізналася про полон свого Романа від співробітників ЧАЕС, і з того моменту втратила спокій. Жінка стукала у всі двері. Робила масові дзвінки на гарячу лінію, виходила на мітинги, постійно їздила до Києва на зустрічі в Координаційний штаб. Її недоспані ночі не пройшли даремно. Мати змогла через півтора року полону поспілкуватися з сином телефоном та надіслати листа.
– Це для нього було як ковток повітря. До дзвінка було життя і після дзвінка. А потім, коли син отримав посилку, координаційний штаб збирав посилки з листами.І коли син отримав один з камери посилку на всіх, хлопці ділили, але лист він один отримав.І це для нього взагалі було якесь чудо. Була дуже радісна звістка, що він став хрещеним батьком, – зазначила Оксана Гончаренко.
Кожен день жінки розпочинався з молитви і завершувався нею, аби син повернувся живим з ворожого полону. За період перебування там він втратив 20 кілограмів, також значно погіршилося здоров’я. Син розповів Оксані, що росіяни тримають своїх бранців у нелюдських умовах.
–Худий, втомлений, очі чорні, під очима кола, бо майже не бачили ні сонця,ні повітря, ні їжі нормальної, нічого. Ні води нормальної, тільки технічна вода.І побиття, катування весь час.Ми приїхали, і він говорить, і не може наговоритися. Сказав: мамо, там нема тюрем, там нема колонії, там нема СІЗО, там лагері, там концлагері і все. Це як було в 37-39 роках. Там жахіття, – уточнила мати звільненого з полону нацгвардійця
Перше, що зробив Роман після полону – зателефонував усім рідним. Зараз у нього за планом довготривале обстеження, лікування, фізична та психологічна реабілітація, а вже потім відпочинок із сім’єю.
-Я беру телефон і я бачу фото сина, я розумію, що я можу йому подзвонити.Навіть якщо він відпочиває, я просто пишу йому, як твої справи чи на добраніч, чи доброго ранку. Як то було, що синочку одягни шапочку, мама я в шапці, так і у нас зараз спілкування майже таке, тобто це дуже такі емоції, я не можу їх передати це — материнське щастя, – каже Оксана Гончаренко, мати звільненого з полону нацгвардійця.
І попри те, що її син вже вдома, Оксана Гончаренко проводовжує виходити на мітинги. Сім’ї військовополонених привертають увагу суспільства і влади до їхньої біди. Адже зараз у полоні ворог тримає ще 89 нацгвардійців з ЧАЕС.
