– Жили в цьому будинку на п’ятому поверсі он, 55-та хата. Все в мене на “п’ять” було: 15-ий дом, пʼятий етаж, 55-та квартира.
У цій, нині напівзруйнованій девʼятиповерхівці на Чорновола, Олександра Миколаївна з чоловіком прожили майже половину свого життя, від самого її зведення. Каже, отримували квартири як будівельники, а тому практично все із сусідами робили тут своїми руками.
В день, коли їхню домівку та доньчину двома поверхами нижче росіяни перетворили на попіл, родина була в безпечному місці.
– Даже не думав, що там щось буде, квартира пропаде, чи що. Ще другого числа приїхали зять із дочкою, забрали кицю нашу, туда, в убежище, а третього вже їм подзвонили, що попала, сказали, ракета, і хати нема, і хата ваша горить. Кожен день іду і прошу прощенія у своєї квартири, що я її оставила. Не осталось і голочки даже, – розповіла жителька будинку на Чорновола, 15 Олександра Степура.
Третього березня 2022-го, опівдні, близько 12:15, ворожий літак скинув на житловий масив на вулицях Чорновола та Богуна у центрі Чернігова одна за одною не менше шести авіабомб. Під ударом опинилися будинки, кардіологічний диспансер, аптека та продуктова крамниця, в чергах до яких у той момент стояли люди. Лише тут за офіційними даними загинуло 47 осіб. В той же день військовими рф було вщент знищено ще дві школи – 18-ту та 21-шу на Подусівці.
Другий рік поспіль під стіни будинків люди приносять квіти – в пам’ять про тих, кого втратили, і всіх невинних жертв. У спільній з ними скорботі і місто.
– Загалом, це найбільш жахливий день для Чернігова за час війни, тому що в цей день два роки тому загинуло до ста людей на всіх цих локаціях. Ми приїхали, в першу чергу, згадати всіх чернігівців, всіх українців, яких забрала ця клята війна і я переконаний, що наші Збройні сили помстяться за всіх загиблих, за всі зруйновані життя, зруйновані родини, а ми кожен на своєму місці маємо робити те, щоб перемога була якомога швидшою, – підкреслив в.о. Чернігівського міського голови Олександр Ломако.
З кожним днем Чернігів все більше заліковує свої рани: відновили монолітну 17-поверхову висотку і відремонтували всі будинки по периметру, вже в першу зиму ввійшли з опаленням.
– Зараз ніхто не вірить, коли ми привозимо, показуємо фотографії /красиво зробили, як було з цим будинком. Я не знаю, хто міг би зробить такої складності роботи в Чернігові, крім нашого мера. Ну, тут, на жаль ці два підʼїзди відновить уже неможливо.
Сьогодні мешканці найбільш постраждалих під’їздів просять допомогти їм із отриманням нового житла, кажуть, та компенсація, яку дає держава, цих питань не вирішує. Сам же будинок, попри весь біль, лишається для них місцем спогадів, символом стійкості та опору всього міста.
– Я поки тут зареєстрований, і вважаю, що таки тут щось, наша присутність, ще є.
Власне, відчути авіаналіт на собі і те, як все попереднє життя в одну мить перетворюється на друзки, довелося Олександру Шкабарницькому. Коли все сталося, чоловік був у себе вдома, на дев’ятому поверсі разом із рідними. Впевнений, врятувало їх те, що вийшли у коридор між квартирами, в самих же кімнатах – все, як у м’ясорубці.
– Я відчув такий от рев буквально пікіруючого літака, потім такий наче не свист, а такий якийсь гул, це мабуть вже летіли оці от бомби, ми впали на підлогу, і коли прилетіло, то не було ні страху, не було нічого. От зараз починаєш оце от усвідомлювати: що сталося, що могло статися з нами, що в нашому під’їзді загинуло багато людей, багато людей загинуло навколо, – зазначив житель будинку на Чорновола, 15 Олександр Шкабарницький.
Чоловік каже, приліт був схожий на землетрус і вони дивом лишилися неушкодженими. Далі пам’ятає звуки автомобільної сигналізації, коли спустилися – палаючі авто, будинок і тіла людей, як допомагали носити поранених і ховалися в під’їзді від чергового нальоту. Все, ніби один момент.
Його старшого сина, добровольця ТРО, бомбардування застало у вищезгаданій 18-ій школі, де він ще майже добу пробув під завалами.
– Це такий був акт, щоб настрахати людей. Вони, мабуть, вважали, що цього буде достатньо. Достатньо буде одного такого удару і місто впаде. Ну, але на жаль – для них на жаль, цього не сталося. Місто, навпаки, мобілізувалося, і вони тут обламали капітально свої сили, – зазначив Олександр Шкабарницький.
Чернігівці пам’ятають та не пробачать жодного обірваного та зруйнованого життя.
