«Я йду на ринок», — так сказав Юрій Бондаренко мамі вранці 24 лютого. Насправді він, як і сотні чернігівців, пішов до військкомату. А за добу вже був на позиціях на «Клевері» — стратегічній транспортній розв’язці під Киїнкою. Тоді це була гола земля, яка за лічені дні стала одним із найгарячіших рубежів оборони Чернігова.
Людмила Бондаренко — мати Юрія Бондаренка
«24-го числа утром він пішов в обласний військкомат, сказав мені: “Я іду на ринок”. А потім після обіду дзвонить, каже: “Мама, мама, я не прийду ночувати, я оружиє получаю”. А потім утром подзвонив: “Мама, прийди, забери одяг”. Я побігла, він виходить у військовій формі із автоматом, обняв, поцілував мене. 25-го вечора о 10:00 їх сюди привезли.»
38 днів під постійними обстрілами бійці територіальних центрів комплектування стримували ворога, блокуючи дорогу на Київ та захищаючи підступи до Чернігова. Захисники згадують сьогодні, як їм довелося буквально вгризатися в мерзлий ґрунт.
Ігор Батюк — начальник Корюківського районного ТЦК та СП (2022 рік)
«24 лютого ми знаходились у запасному районі, потім нам поступив приказ висунутися в район, так називаємо наш “Клевер”, для підготовки до оборони. Ну, приїхали всі ми. Нічого — ні оборонних рубежів, нічого не було. Першу ніч ночували на землі, друг до друга. Потім зранку почали робити окопи, бліндажі, пиляти дерева і накривати їх — для того, щоб можна було вести оборону.»
Друга назва «Клевера» — «Спарта», а бійців, які тримали ці позиції, досі називають «спартанцями». За словами Ігоря Батюка, окупанти були переконані, що тут зосереджені значні сили ЗСУ.
«Наш “Клевер” думали, що там дуже багато скупчення військовослужбовців, техніки. Нас бомбили літаки, скидали бомби, ракети. То, що могло летіти на Чернігів, залишалося на “Клевері”.»
За кожен день, виграний для міста, тут платили життями. Поранених та загиблих виносили під обстрілами на протилежний бік розв’язки — єдине місце, звідки могла вестися евакуація.
«Жива пам’ять хлопцям, ті, що загинули, але ми пам’ятаємо їх і завжди будемо пам’ятати», — додає Ігор Батюк.
Торік на «Клевері» відкрили пам’ятний знак на честь дев’яти військовослужбовців ТЦК, які загинули саме на цьому рубежі. На плиті викарбувані їхні імена. Сюди й цього року приїхали рідні та побратими, щоб у спільній молитві згадати полеглих.
Олександр Мироненко — заступник начальника Чернігівського обласного ТЦК та СП
«Була єдина задача — не пропустити ворога в місто. Ворог в місто не зайшов. Задача була виконана. На жаль, ми втратили своїх військовослужбовців. Вічна їм шана, вічна пам’ять. Слава Україні! Героям слава!»
Це місце обабіч траси, яка колись сполучала Україну з країнами агресорками, стало священним для тих, хто втратив.
Людмила Бондаренко — мати Юрія Бондаренка
«Пішов захищати свою сім’ю. Своє місто, рідне, в якому народився і виріс. Пішов захищати неньку Україну, щоб ми жили щасливо.»
Ми повинні пам’ятати їхній подвиг!
