Щороку, 18-го травня, Україна вшановує пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу – депортації понад 200-от тисяч людей із території півострова радянським тоталітарним режимом. У 2024-му минають 80-ті його роковини.
Саме цього дня, 1944-го згідно з таємною постановою Державного комітету оборони “Про кримських татар”, підписаною Сталіним, розпочалася спецоперація військ НКВД з метою витіснення з Криму його корінного населення. Формальною підставою стало звинувачення всього кримськотатарського народу в державній зраді та співпраці з нацистами, а фактичною – російська колоніальна політика.
Поки чоловіки були на фронті, радянська влада вигнала дітей, жінок та літніх людей з власних домівок та землі і вивезла до місць спецпоселень в Середній Азії – Узбекистан, Таджикистан, Казахстан, на примусові роботи і в табори ГУЛАГу. Лише дорогою у тісних товарних вагонах за три тижні без їжі, води та медичної допомоги, загинуло 7-8 тисяч кримських татар, а в Узбекистані за перші півтора року від хвороб та нелюдських умов перебування – майже 30 тисяч. Стиралася мова, історія та культура корінного народу України.
Заборона кримським татарам повертатись на батьківщину діяла до 1989-го, а по-справжньому їхнє повернення стало можливим лише після відновлення Україною незалежності в 1991-му році.
Після злочинної окупації та анексії Кримського півострова у 2014-му російська федерація так само, як і 80 років тому, повернулася до переслідування, дискримінації та утисків кримських татар, підтримує і стимулює заміщення населення Криму росіянами. Фіксуються десятки випадків зникнень кримських татар і сотні політичних в’язнів. У 2015-му Верховна Рада визнала примусове виселення корінного народу Криму актом геноциду.
