–Мабуть про все подумав у нашому житті, і про всіх, кожна секунда тривала дуже довго. Я вже думав, коли в мене ребра тріснуть, щоб хоча б пробило серце, ну щоб довго не мучитися, – згадує Микола Тополь.
Між цими спогадами і тими подіями рівно рік. Рік, за який колишній рятувальник на ЧАЕС, а з початком повномасштабної війни – боєць чернігівської тероборони, пережив авіаналіт, майже добу під завалами і другий день народження. Тоді, 3 березня, росіяни скинули на дві школи на Подусівці та житловий квартал на Чорновола щонайменше 8 некерованих авіабомб ФАБ-500 і забрали життя до сотні мирних українців. Причому, летіли низько і чітко бачили, куди спрямовують свою зброю. Микола Тополь був на волонтерському центрі 18-ої школи. Каже, не чув навіть гулу бомбардувальника, тільки пронизливий свист, а потім тишу. І крики.
–Всіх у “швидкі” і повезли, всі розбіглися звідси, не побачили мене, не почули. Я не кіпішував, я нащупав пісок, землю і пробив дірочку маленьку, думаю все, чудово три дні вже проживу, повітря є. А потім, насправді, все стало набагато гірше, коли почали осідати плити вночі і мене вже здавлювати. Я своїм тілом піднімав дві плити, я не знаю, це реально, чи ні, але піднімав, до ранку, – розповідає Микола.
Так, лежачи засипаний щебенем, затиснутий між бетоном та арматурою, що впиралися в голову, груди, спину й ноги, практично нерухомий, чуючи чиєсь останнє дихання, і сподіваючись, що хоча б його смерть не буде повільною, чоловік провів більше 20-ти годин на морозі. До світанку, співу пташок і чиїхось кроків.
– Бабуся йшла по тій дорозі, десять метрів від нас, і я чую, що хтось йде, я почав вже кричати не «допоможіть», я вже не хотів нічого, я хотів води попити, я ж наковтався всю ніч пилом дихав. І жінка мене почула, і чоловік тут поряд живе, він до мене підійшов, каже «живий?», кажу так, дайте води, будь ласка. А там же ж до мене не дістати, він трубку десь взяв метра півтора – бачили, так, це відео? – і трубку мені туди просто просунув і мінералку почав давати, – каже Микола Тополь.
–А тепер хочете ми вам щось розкажем? Так. Це були ми.
–Ви були? Так Ви золото, я не знав, чесно не знав,- каже Микола.
– Ось наш оператор, який безпосередньо все це робив, який в принципі вас почув.
– Дякую дуже, просто не знав чесно, навіть хто це, тому що мене тоді відвезли до лікарні, потім так життя перевернулося все.
Ми разом із військовими, які нас супроводжували, знайшли Миколу серед руїн вже вранці 4-го. Це була звичайна для періоду бойових дій зйомка – приїхати, зафіксувати та опублікувати, аби країна і світ знали про злочини російської армії в оточеному Чернігові, що натомість, лишила чи не найбільший слід з-поміж усіх інших всередині. І точно була не даремною.
–Ми вштрикнули туди лопату, Валєрка подзвонила ДСНСникам.
– Але вода була, я в житті не забуду, це такий смак, вона холодна, крижана, я все одно ковтаю… Жити тоді захотів, коли попробував.
А ось цими кадрами з нами поділилися чернігівські надзвичайники, котрі одразу приїхали на виклик і, розбираючи завали з боку, максимально швидко його деблокували.
–Поряд лежали гранати, запал був поряд, ну тобто, окремо, і коли ДСНСники розкопували – вони мене боком розкопували – все це почало випадати і вони тікати починають, я кажу «та не бійтесь, там немає запалу», а вони кажуть «ти не перший такий, що кажеш, що нема запалу, ну тебе».
–То ви потім поїхали в лікарню?
– Там теж було весело, лежу десь десять днів і починають лікарню розстрілювати і починають з моєї кімнати. Я думаю, ну що це таке? Наче під замовлення, – згадує Микола.
Вже у лікарні медики діагностували у Миколи контузію, але на диво – жодного перелому, тривалий час відновлювався, бо погано працювали м’язи, втратив зір на одному оці і погано чує на те ж вухо. Однак, каже, за кордоном це можуть виправити, тому тримає цю думку при собі як ще одну мотивацію для перемоги.
– Нормально все, бачите, служим, живем, радіємо життю. На полігоні, правда, приїжджаю, всі бояться, бо я ж стріляю – це все, полігон порожній, коли Тополь приїжджає. Ну а так нічого, стараємся, вчимося. Так що ще снайпером стану. Так так зараз, почекай мужик . Не забуду цього.
