Танкісту на позивний «Шкет» дев’ятнадцять років. Він військовослужбовець за контрактом. Історію про те, як юнак потрапив у танкісти, а також його найзаповітніше бажання, розповіли у 1 окремій танковій Сіверській бригаді.
–У нас в країні війна. Бачу, що старші не особливо й ідуть до армії, наче й не дуже багато охочих. Тому пішов я. Мій тато воював, тепер я воюю. Розумію, що від мене залежить, чи доведеться воювати моїм дітям, – каже боєць.
-Мама не хотіла відпускати, дуже боялася. Але я б все одно пішов і підписав би контракт. За її згоди, чи без. Якщо чесно, навіть думав якось схитрувати, аби потрапити до ЗСУ, але, на щастя, не довелося. Мама мене зрозуміла та прийняла моє рішення, сказала, що поважає його.
Шкет розповідає, що коли проходив підготовку, зустрічав багато однолітків, які теж рішуче налаштовані на захист батьківщини. У кожного з них своя мотивація та свій досвід цивільного життя в умовах бойових дій. Говорячи про свої прагнення та бажання, хлопець з усмішкою зазначає:
–Я ніколи не був у Криму. От тепер у мене є можливість долучитися до його звільнення, заодно і побувати там.
Наш боєць родом з Чернігівщини і йому довелося зіштовхнутися з окупацією. Біля його населеного пункту працювали представники механізованого батальйону 1 окремої танкової Сіверської бригади. Хлопець тоді познайомився із військовими, згадує про них з теплотою та вдячністю.
–Після того, що вони зробили для мого краю, я дуже хотів служити саме у 1 танковій бригаді, у мехбаті. Проте там місць не було, коли я підписував контракт. Тому пішов у танкісти. Тепер я – навідник.
За словами Шкета, старші побратими постійно допомагають у підготовці, розповідають про нюанси боїв на танках, діляться своїм бойовим досвідом. Це додає хлопцю впевненості і зараз він хоче випробувати себе у першому бойовому завданні.
–У нашому батальйоні дуже відповідальні та надійні люди. Завдяки їх підтримці та їх настановам навіть і не думаю про те, чи страшно мені, чи ні. Я розумію, що готовий до бою. І, звичайно, понад усе хочу відчути смак Перемоги.
