П’ять жінок. Одна спільна справа. І дедалі менше часу до фіналу.
У четвертому епізоді учасниці «Голосу жінки» проходять ще один складний відрізок підготовки форуму для активних жінок Чернігівщини. Локація досі не вирішена, графіки не збігаються, а кожен новий крок відкриває десятки організаційних деталей, про які глядач зазвичай навіть не замислюється.
У центрі епізоду – історія Євгенії Сак, яка знайшла свій шлях від психології до пермакультури й називає його власним «Еверестом».
А ще – спільна фотосесія, нові ідеї, відверті розмови та зустріч із ментором Сергієм Безбородьком, який допомагає учасницям побачити ресурси там, де їх легко не помітити.
Це реаліті без постановок. Про жінок, які вчаться не лише говорити про зміни, а й робити їх разом.
Четвертий епізод «Голосу жінки. Чернігівщина» – дивіться просто зараз.

Близько 5-ї ранку 26 серпня російський безпілотник атакував Чернігів.

Внаслідок удару загорівся приватний будинок, у якому перебували 39-річна мати та двоє її доньок. Жінка та її 4-річна донька загинули. 14-річну дівчину з травмами доправили до лікарні.

Також вогонь охопив господарські приміщення та магазин поруч.

Об 11-й ворог завдав повторного удару за тією самою адресою. За попередньою інформацією четверо людей травмовано, повідомили в пресслужбі Чернігівської міської ради.

26 серпня у Чернігові оголошено День жалоби.

У День Незалежності України ворог завдав удару по житловому будинку в центральній частині Чернігова.
Станом на 16:00 відомо про 20 постраждалих, серед них троє дітей. Пошкоджено близько 20 транспортних засобів.
На місці працюють екстрені та комунальні служби. Для допомоги постраждалим розгорнуто Пункт незламності.

Сказати «Стоп!» тиску та приниженню — це не про слабкість, це про залізний характер.

П’ять жінок із Чернігівщини переходять від обговорень до рішучих дій у підготовці масштабного форуму для лідерок регіону, де кожен день — це новий іспит на витривалість.

У центрі третього епізоду історія Тетяни Коренькової, яка після пережитого мобінгу знайшла сили не просто вистояти, а й довести в суді: цькуванню не місце в нашому житті.

Це реаліті без постановок. Лише справжні люди, перші гучні результати та рішення, які змінюють громади.
Дивіться третій епізод «Голосу жінки. Чернігівщина».

Перші хвилини життя. Перші мамині обійми. Перше годування. Саме з цих, на перший погляд, простих моментів починається здоров’я дитини, її відчуття безпеки та найміцніший зв’язок із мамою.

Щороку на початку серпня у світі відзначають Тиждень підтримки грудного вигодовування. У Чернігівському пологовому будинку до нього традиційно долучаються не лише інформаційною кампанією. Тут системно працюють із майбутніми батьками, молодими мамами та родинами, допомагаючи їм підготуватися до грудного вигодовування і підтримуючи після народження дитини.

Підтримка починається ще до народження дитини

У пологовому будинку пояснюють: успішне грудне вигодовування починається не після народження дитини, а ще під час вагітності. Майбутнім батькам розповідають про його переваги, допомагають підготуватися до перших днів після пологів, а після народження малюка супроводжують родину стільки, скільки це потрібно.

«Грудне вигодовування — це саме найважливіше, що жінка може дати своїй дитині з перших хвилин, годин народження. І це один із основних пріоритетних напрямків роботи нашого пологового будинку. Тут важлива підтримка не тільки нашої команди, а й мам, татусів, усієї родини», — говорить в.о. генерального директора КНП «Чернігівський пологовий будинок» ЧМР Галина Леник.

За її словами, підтримка грудного вигодовування — це робота не одного дня чи тижня, а постійна робота медичної команди.

«Підтримка грудного вигодовування — це робота цілий рік. Робота 24/7. Робота, яка важлива для підтримки наших сімейних родин і для нашого суспільства».

Не нав’язувати, а підтримати

Клінічна психологиня та консультантка з грудного вигодовування Світлана Щербина зазначає: сьогодні жінки дедалі більше цікавляться грудним вигодовуванням, приходять на лекції, ставлять запитання та прагнуть отримати необхідні знання.

Водночас сучасний підхід, за її словами, не полягає у нав’язуванні певного рішення.

«Це не пропаганда. Ми маємо дати жінці впевненість, розповісти про користь, а жінка вже сама приймає рішення».

До зустрічі у Чернігові долучилася й лікарка-акушерка-гінекологиня Київської міської клінічної лікарні №3 Ольга Куцериб, яка бере участь у програмі ЮНІСЕФ із підтримки медичних закладів, дружніх до грудного вигодовування.

Вона поділилася сучасними підходами до підтримки молодих мам та відзначила системну роботу команди Чернігівського пологового будинку.

«Тенденція одна — це підтримка мами і дитини в грудному вигодовуванні, максимально заохочення, розвіювання тривожних міфів, створення психологічного мікроклімату в родині, щоб мама була спокійна. Бо грудне молоко — це здоров’я».

Особливо важлива підтримка під час війни

Повномасштабна війна лише підсилила значення грудного вигодовування. Воно завжди поруч, не потребує спеціальних умов чи додаткових витрат, допомагає зміцнювати здоров’я малюка і водночас дарує мамі та дитині відчуття близькості й спокою навіть у найтривожніші моменти.

Та щоб цей шлях був легшим, мамі важлива підтримка найрідніших. Саме тому до таких зустрічей дедалі частіше долучаються й татусі.

Для багатодітного батька Олександра Рися переваги грудного вигодовування — не лише теорія. Він виховує трьох дітей і говорить, що підтримка дружини у перші дні після пологів дуже важлива.

«Грудне вигодовування насправді не тільки корисне, а й економить час і є більш зручним. Потім набагато легше і вночі спати, і годувати під час подорожей, роботи — все, що завгодно. Грудне вигодовування дійсно дозволяє більш зручно, корисно і щасливо виховувати дітей».

Підтримка молодих родин — і на рівні громади

Підтримка молодих родин — один із пріоритетів і для громади Чернігова. Саме тому в місті діє Програма підтримки народжуваності, яка передбачає одноразову матеріальну допомогу сім’ям.

Сьогодні її розмір становить від 15 до 60 тисяч гривень залежно від кількості дітей у родині.

За словами Галини Леник, така підтримка особливо важлива у складні воєнні часи.

«Про жінок не забувають, особливо в ці складні часи. Не забуває місто, не забуває Україна».

Коли поруч є підтримка лікарів, родини й громади, молодим батькам легше робити перші кроки у новому житті.

А кожна дитина, яка народжується сьогодні, — це не лише щастя окремої сім’ї, а й майбутнє Чернігова та України.

У Катерининському соборі Чернігів провів в останню путь трьох захисників — підполковника Андрія Лівенка, Нікіту Сергієнка та Віктора Мазура. Сотні людей прийшли віддати шану воїнам, які захищали Чернігів та Україну.

Є моменти, коли слова стають зайвими. Сьогодні Чернігів говорив молитвою, тишею і пам’яттю.

Для Чернігова Андрій Лівенко назавжди пов’язаний із найважчими сторінками оборони міста. На початку повномасштабного вторгнення він очолював 162-й окремий батальйон територіальної оборони. Під його командуванням люди, які ще вчора були цивільними, за лічені дні ставали воїнами і тримали оборонні рубежі навколо Чернігова.

Згодом 162-й батальйон переформували у Перший лінійний батальйон ТрО. Війна для Андрія Петровича на цьому не закінчилася.

«Ми втратили професіоналів своєї справи, офіцерів честі, які за покликом душі стали захищати нашу державу», — зазначив т.в.о. командира 119-ї бригади ТрО Тарас Додиченко.

Ті, хто служив із Лівенком уже після оборони Чернігова, згадують його як командира, який умів тримати ситуацію і берегти своїх людей.

«Де знаходилась його команда, де він, на якому напрямку працював, там завжди була стабільність і ворог не проявляв активності, тому що підрозділ підполковника Лівенка завжди вміло та грамотно давав зрозуміти ворогу, що сюди не потрібно лізти», — розповів Тарас Додиченко.

Для тих, хто знав Андрія Петровича ще з перших місяців великої війни, він був не тільки командиром. Після оборони Чернігова побратими називали його «Батьком».

«Ми його бачили, він до нас завжди приїздив, веселий, усміхнений, постійно щось покаже, десь розкаже, як викопати, десь щось скаже, що треба зробити», — згадує військовослужбовець Максим Ладович.

Для побратимів Лівенко був командиром, якому довіряли солдати і їхні родини.

«Це був найкращий командир бригади, я б сказав. Це людина, яка повинна була командувати повністю бригадою, не тільки батальйоном. Йому довіряли солдати, йому довіряли рідні, йому всі довіряли», — говорить Максим Ладович.

Разом із Андрієм Лівенком загинули офіцери, які становили керівне ядро підрозділу — начальник штабу Нікіта Сергієнко та начальник артилерії Віктор Мазур.

Голова ради ветеранів Чернігівської області Сергій Локоть, який служив під командуванням Андрія Лівенка, говорить про втрату цілого покоління командирів.

«Тяжка дуже втрата для рідних, близьких, для побратимів. Це, знаєте, вищий командний склад Чернігівського ТРО на той час і на цей час. Так само, як і Віталій Олегович, начальник штабу, теж загиблий. От, Мазур Віктор Дмитрович теж — це еліта нашого батальйону. Керівний склад — він і є керівним».

Нікіта Сергієнко прийшов до територіальної оборони ще у 2021 році. Побратими згадують його як надзвичайно професійного молодого офіцера, якому довіряли складні завдання і який міг зробити велику військову кар’єру.

«Він повинен був жити. Він повинен був бути начальником штабу Збройних сил України. Він міг до цього всього дійти», — каже Максим Ладович.

Начальника артилерії Віктора Мазура побратими згадують як людину, яка завжди підтримувала військовослужбовців і допомагала тим, хто був поруч.

«Ці три людини — це були справжні чоловіки, це були насамперед справжні люди. Вони ставилися до свого особового складу як до своїх рідних. Вони завжди йшли на допомогу», — говорить Максим Ладович.

Для Чернігова ця втрата — особливо болюча. Місто підтримувало цей підрозділ ще від перших днів оборони і продовжувало підтримувати його бійців упродовж усіх років війни.

Попрощатися із захисниками до Катерининського собору прийшли кількасот людей — діючі військовослужбовці та ветерани, представники влади і громади, рідні, побратими та чернігівці.

Серед державних і військових відзнак, якими були нагороджені захисники, — «Медаль за оборону Чернігова», почесна відзнака територіальної громади, яку вручають тим, хто захищав місто у найтяжчі дні.

Сьогодні Чернігів знову був поруч із тими, хто його відстояв.

Цього ж дня у Катерининському соборі відспівували й Вадима Дарнопиха, 1980 року народження, який служив в іншому підрозділі. Цього дня їхні дороги зійшлися в одному храмі — у молитві та людській пам’яті.

🕯️ Велика шана захисникам! Вічна пам’ять Героям!