Щороку 15 березня працівники житлово-комунального господарства відзначають своє професійне свято. Для багатьох їхня робота залишається непомітною, але вона дуже важлива для міста.

Ранок комунальника починається з короткої планірки, після якої — одразу до роботи. Навіть ранньою весною, щойно сходить сніг, стає видно, скільки сміття він приховував.

Володимир Кондратенко працює у КП «ЖЕК-10» уже 18 років. Він прийшов сюди шукати роботу — і залишився надовго:

«Десь працювати треба. І тут непогана робота. Працювати можна. Колектив нормальний? Колектив нормальний і все. Зарплата регулярна, відпустка… ну все, де ж і треба працювати, отак і залишився вже», — розповідає Володимир.

Він згадує, як зимою чистять сніг, а літом вивозять сміття. І так щодня. Разом з колективом Володимир пройшов і найважчі для Чернігова часи — у лютому та березні 2022 року, під обстрілами, комунальники продовжували вивозити сміття, аби місто не потонуло в антисанітарії:

«Да. Я тут був у 22-му. Все время, але воно для мене якось все в один день. Ми те саме їздили, сміття збирали. О двох цепляли прицеп. Ще в нас такий один був погрузчик. Ми вдвох їздили збирали. У тракторі нечутно. Стріляють там чи літають — нечутно було. Ми просто прийшли, де сказали, приїхали, забрали сміття і вивезли його», — згадує тракторист.

Сьогодні перед комунальниками стоять інші виклики — найголовніший з них — дефіцит кадрів. Основний склад підприємства — люди похилого віку, а молодь на таку роботу йде неохоче.

«У нас зарплати не дуже високі, але вони стабільні. Дотримуємося всіх норм чинного законодавства. Хотілося б, щоб наш колектив поповнювався молодими людьми, щоб була перспектива на майбутнє. Запрошую всіх працювати в нашому колективі», — говорить начальниця відділу кадрів КП «ЖЕК-10» Алла Кондратенко.

Весною навантаження зростає, бо зі снігу виходить сміття, залишене мешканцями:

«Зараз весна і це дуже-дуже видно. Стає сніг і на клумбах замість квітів — цигарки. І це дуже велика робота для наших двірників. Вони повинні все прибрати, все за кожним», — пояснює Алла.

Незважаючи на всю рутину і складність роботи, працівники комунальної сфери знаходять задоволення у вдячності мешканців:

«Були випадки, коли подякували люди за роботу? Були. І тоді працювати хочеться. Коли інші чистять дороги, ми забираємо сміття і показують: “О, клас”. Тоді гарно», — каже Володимир.

У День працівників житлово-комунального господарства Володимир і його колеги бажають один одному простих, але дуже важливих речей:

«Здоров’я, наснаги в роботі. І всього найкращого. Всім працівникам комунальної сфери», — додає він.

14 березня в Україні відзначають День українського добровольця — день людей, які без вагань стали на захист держави у найскладніші для країни часи.

Серед них — майор, учасник АТО та тренер Корюківської ДЮСШ Сергій Горкавий. У 2014 році, маючи військовий досвід, він не чекав повістки і добровільно вирушив на фронт. Спершу навчав інших військових, а згодом і сам брав участь у боях, зокрема під Дебальцевим.

«Я тоді прийняв рішення і, не вагаючись, пішов захищати державу, бо було зрозуміло — це війна», — згадує Сергій Горкавий.

За його словами, День добровольця — це передусім пам’ять про побратимів, які віддали життя за Україну.

«Доброволець — це пам’ять про хлопців, які були зі мною поруч. Вони знали, що захищають державу. І ні в кого не було думки розвернутися чи втекти — тоді такого явища просто не існувало, бо ми були добровольцями», — говорить ветеран.

Начальник Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Артем Требесов наголошує: саме добровольці у критичні моменти історії стають силою, яка здатна змінювати хід подій.

«І на початку 2014 року, і під час повномасштабного вторгнення у 2022-му дуже велику силу ми за лічені дні зібрали саме завдяки добровольцям — людям, які не чекали повісток чи викликів, а просто прийшли виконати свій конституційний обов’язок», — зазначив він.

Після пережитого на війні Сергій Горкавий потребував відновлення. Найкращою реабілітацією для нього став спорт. Сьогодні він — триразовий рекордсмен світу та чотириразовий чемпіон Європи з гирьового спорту.

«Коли я почав займатися гирьовим спортом, не думав про регалії чи досягнення. Хотів просто відновитися і повернути здоровий спосіб життя. Але змагання за змаганнями — і це втягнуло. За чотири роки я взяв участь у 37 турнірах. А перемога на чемпіонаті світу — це дуже надихає», — розповідає спортсмен.

Символічно, що саме до Дня українського добровольця Сергію Горкавому вручили іміджевий прапор Чернігівського обласного ТЦК та СП.

«Маю честь вручити справжньому добровольцю і захиснику пану Сергію наш оновлений іміджевий прапор. Це також символ нашого союзу», — сказав під час вручення Артем Требесов.

З цим прапором ветеран планує виступати на міжнародних змаганнях, щоб нагадувати світу про українських військових.

«Я хотів отримати цей прапор, щоб їздити з ним на змагання і показувати, що ми теж військові. Треба піднімати їхній авторитет. Тим більше, що я чотири роки служив у Чернігівському обласному територіальному центрі комплектування», — говорить Сергій Горкавий.

У відповідь ветеран передав до музею ТЦК свою фотографію з перших світових змагань. Як символ того, що доброволець залишається в строю завжди — і зі зброєю в руках, і на спортивному помості.

3 березня до Чернігівської міської ради прийшли жителі Подусівки, Масанів та Дрозда. Люди хотіли почути начальника Чернігівської міської військової адміністрації Дмитро Брижинський щодо зупинки маршрутів №20, 22, 29 та 31.

Втім посадовець на зустріч не з’явився. У залі зареєструвалися лише 16 депутатів — через відсутність кворуму сесія не відбулася. Натомість провели громадське обговорення причин транспортної кризи.

«Діти ходять у школу пішки 5 кілометрів»

Мешканці мікрорайонів розповідають: через відсутність транспорту людям доводиться долати значні відстані пішки.

«Ми прийшли підтримувати людей, які їздять цими маршрутами, де дітки ходять у школу 5 км, мами тягнуть дітей на собі 5 км і на роботу треба ходити», — каже жителька Подусівки.

«У нас живе вразлива категорія населення — пенсіонери, інваліди, ветерани війни, багатодітні сім’ї. Якщо бабуся з паличкою, то вона йде більше години», — говорить Людмила Андрусенко, жителька модульного містечка.

Чому зупинилися маршрути

З 1 березня у Чернігові припинили роботу маршрути №20, 22, 29 та 31.

Начальник управління транспорту Олександр Рижий пояснює: ситуація загострилася після літнього розпорядження про безкоштовний проїзд усіх пенсіонерів за віком.

За його словами, нині 42% пасажирів користуються пільгою, однак механізм компенсації перевізникам фактично не працює.

«Відповідно до програми компенсації пільгових перевезень прописаний механізм, що якщо автобуси не підпадають під дію програми розвитку громадського транспорту, то вони не отримують компенсацію. Програма прийнята військовою адміністрацією. Затверджена», — зазначив Рижий.

За 2025 рік перевізники надали послуг пільговикам на 115 млн грн, тоді як місто компенсувало лише 3 млн грн.

50 мільйонів у бюджеті є — але отримують одиниці

Під час обговорення наголошували: проблема не в нестачі коштів.

У бюджеті на 2026 рік уже передбачено 105 млн грн на оплату транспортної роботи за кілометр пробігу та 50 млн грн — на компенсацію пільгових перевезень.

Депутат міської ради Олександр Ломако заявив:

«До появи в нашому місті Брижинського транспорт працював нормально, не було ніяких перебоїв. І з усіх районів міста було нормально абсолютно адекватне транспортне сполучення. За весь час в Чернігові транспорт не працював двічі. Вперше, коли в лютому, березні, квітні місто знищували російські нелюди. І вдруге, зараз, коли містом взявся керувати Брижинський».

Тариф підвищувати не планували

Під час зустрічі неодноразово підкреслювали: питання не стосується підвищення вартості проїзду для пасажирів.

Мова не йде і про додаткові витрати з бюджету — кошти вже закладені. Проблема полягає у механізмі їх розподілу.

Начальник управління транспорту додає, що ще з серпня управління зверталося до Чернігівської МВА з пропозицією внести зміни до програми.

«Ми звернулися з пропозицією внести зміни і надати механізм, який би врегулював ці відносини. На сьогоднішній день ми не отримали жодної відповіді — ні погодження, ні відмови», — каже Рижий.

Він демонструє папку з десятками звернень, які, за його словами, залишилися без реакції.

Перевізники: працюємо на межі

Представники бізнесу повідомили, якщо не зміниться підхід у будь-який момент можуть зупинитися і інші маршрути.

ТОВ «Епітранс» за 11 місяців недоотримало 15 млн грн і залишило місто. Інші компанії мають мільйонні борги за пальне та комплектуючі.

Директор ТОВ «Тревел експрес» Володимир Луговий говорить:

«Якщо раніше пільгові перевезення становили 8–9%, то зараз — 43%. Ми не отримуємо жодної копійки компенсації, тому що так прописана програма».

«На сьогоднішній день у підприємства більше 10 млн грн боргів перед постачальниками. 7 млн – за паливо, півтора місяці заробітна плата і запчастини та все інше».

Резолюція громади

Ще 17 лютого на нараді в ОВА розглядали питання проблеми пасажирських перевезень у Чернігові. Є відповідний протокол в якому зокрема зазначено, що міська військова адміністрація мала відкоригувати вартість транспортної роботи у Чернігові. Але станом на 3 березня цього виконано не було.

За підсумками обговорення депутати та громада підписали резолюцію з вимогою негайно внести зміни до програми, спрямувати закладені 50 млн грн на всі автобуси та відновити роботу маршрутів.

Чернігівці наголошують: нас не влаштовує пропозиція йти пішки 5 кілометрів!

Другий випуск серії розмов про громади та громадянське суспільство — про ґендерну рівність і реальну участь жінок в ухваленні рішень.

Чи змінилося лідерство під час війни? Як жінки в громадах Чернігівщини беруть на себе відповідальність? І яку роль у посиленні їхньої суб’єктності відіграє громадський сектор?

У розмові:

Олена Бутурлим — Ічнянська міська голова

Світлана Більська — секретар Городнянської міської ради

Наталія Шакун — завідувачка кафедри філософії і суспільних наук НУ «Чернігівська політехніка»

Розмова про лідерство, партнерство та спроможність громад діяти.

Відеосюжет виготовлено громадською організацією «Центр Доброчин» в межах проєкту «Краща спроможність Центру Доброчин бути «сильним голосом», захисником і ресурсом для відкритого демократичного суспільства», що є частиною проєкту «Імпульс».

Проєкт “Імпульс” реалізується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida).

Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”, Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.

З 1 березня у Чернігові припинили курсувати автобусні маршрути №20, 22, 29 та 31. Їх обслуговувало ТОВ «Епітранс». Найбільше зміни відчули мешканці Подусівки.

Місцеві жителі розповідають, що 31-й маршрут, яким курсували автобуси великої місткості, раніше ходив регулярно.

«31 раніше ходив дуже добре. Хвилин через 10–15. Зараз це суцільний жах. І куди дивиться наше керівництво з нашим транспортом?»

Через скасування маршруту дістатися до інших районів міста стало складніше, особливо у години пік.

«Я працюю до 5:00 (вечора), саме час пік. На Привокзальному я вже не можу на нього сісти, бо людей дуже багато їде. Ну, і чекаємо на інший, інший теж забитий, він курсує кожні 20 хвилин. Ну, 31-м, звісно ж, без проблем було дістатися».

У мікрорайоні частково відсутні тротуари, тому людям доводиться йти проїжджою частиною.

«Тротуару нема. Де йти пішки? По проїжджій частині, де машини їздять».

«Хай вони походять по такій дорозі. Льод, нельзя пройти, ніхто не чистить, ніхто не сипле. Як його йти? Це не літо. Ми що, каменний вік якийсь?»

На Масанах, де не курсує 20-й маршрут, зранку фіксують переповнені зупинки. А на вулиці Дрозда — біля модульного містечка для внутрішньо переміщених осіб — після скасування 22-го маршруту мешканці ведуть дітей до школи пішки.

Про намір припинити роботу перевізник ТОВ «Епітранс» повідомив ще 10 лютого, пояснивши рішення фінансовими труднощами.

Після рішення начальника міської військової адміністрації про розширення пільг близько 43% пасажирів їздять безоплатно. Водночас дієвого механізму компенсації цих перевезень запроваджено не було.

Водночас мова не йде ні про підвищення вартості проїзду, ні про збільшення фінансування з бюджету громади. Однак за три тижні ситуацію так і не було врегульовано.

З огляду на численні звернення мешканців, 3 березня депутати скликають позачергову сесію міської ради. На засіданні планують заслухати доповідь начальника МВА щодо ситуації з громадським транспортом та причин припинення роботи частини маршрутів.

Історія зазвичай потребує часу — відстані між подією та її осмисленням, коли архіви вже відкриті, а емоції вщухли. Але що робити, коли цієї відстані немає?

У Чернігів відбулася IV Міжнародна наукова конференція «Війна, наука та емоції: часові виміри усноісторичних джерел». Її головна тема — як працювати з пам’яттю в умовах незавершеної війни.

Цьогоріч учасники зосередилися на тому, як трансформуються усно-історичні джерела з часом та як змінюється позиція самого дослідника.

«Цього року ми вирішили поговорити про те, яким чином усно-історичні джерела трансформуються з часом, як чи змінюється ставлення самих дослідників в роботі з цими джерелами, як нам працювати з джерелами в умовах війни, так, як ми їх інтерпретуємо, що ми можемо винести на загал, чи можемо ми їх публікувати»
— говорить Світлана Маховська, завідувачка відділу етнології Державного центру захисту культурної спадщини і техногенних катастроф, співорганізаторка Чернігівського центру антропології війни.

Йдеться не лише про нинішню російсько-українську війну. У центрі уваги — усні свідчення про кризові періоди ХХ і ХХІ століття: від Голодомор 1932–1933 років до Друга світова війна, від повоєнних репресій до подій сьогодення.

Однак нинішня війна ставить перед істориками особливий виклик: більшість архівів залишаються недоступними до її завершення. Тому на перший план виходять усні свідчення.

«У найближчі роки, очевидно, сподіватися на доступ до офіційних документів не доводиться. Тому на перший план виходить саме усно-історичні дослідження і усно-історичні джерела. Ми ще з 2022 року почали цю роботу і систематично продовжуємо її надалі»,
— зазначає Олександр Коваленко, професор кафедри історії України, археології та краєзнавства НУ “Чернігівський колегіум”.

Бути істориком сьогодні — означає перебувати всередині процесу, який ти досліджуєш. Дослідник і свідок — часто в одній особі. І це накладає особливу відповідальність.

«На істориках сьогодні надзвичайно велика відповідальність, оскільки ми переосмислюємо ті події, які були в минулому, а ми їх проживаємо паралельно. І ми водночас є співтворцями цієї історії…»
— підкреслює Світлана Маховська.

Вона наводить метафору, яка точно передає складність моменту:

«Історики сьогодні, як коментатори футбольного матчу… тільки футбольний матч коментують після завершення матчу, і коментатор може переосмислити, що відбулося. А ми ті коментатори, які під час подій маємо правильно проаналізувати і включитися в обговорення… під час самого матчу, і це дуже відповідально».

Конференція проходить у Чернігові вже четвертий рік поспіль. Цьогоріч до участі долучилися 93 науковці з різних країн. Робота відбувалася у змішаному форматі з синхронним перекладом.

«Сьогодні науковці говорять і фіксують той досвід людей, той досвід війни, як не тільки події, а як пам’ять… Ми формуємо національну пам’ять, і науковці сьогодні мають бути чутливими, відповідальними, сміливими. Я дуже вдячний нашим партнерам — це і Чернігівська міська рада, і громадська організація “Північна культурна столиця”, і Інститут історії України, і фонд “Партнерство за сильну Україну”, адже тільки в синергії можна реалізувати таку масштабну ініціативу»,
— наголошує Олександр Шевчук, начальник управління культури та туризму Чернігівської міської ради.

За підсумками конференції планується публікація матеріалів та наукових напрацювань учасників. Так фіксується досвід, який ще не став минулим — але вже потребує осмислення.