Два спецавтомобілі швидкої допомоги для перевезення людей з інвалідністю передав Чернігову благодійний фонд «Корабель допомоги». Проєкт реалізували завдяки Олександру Ломако та громадській організації «Українська команда».

Один автомобіль уже передали комунальному підприємству «Ветеранський простір». Другий поки що спільно використовуватимуть міська лікарня №3 та пологовий будинок. Найближчим часом місто очікує ще один автомобіль, який працюватиме вже для потреб пологового будинку.

«Мені дуже приємно, що вдалося реалізувати цей проєкт і доставити в Чернігів два автомобілі. Ми чекаємо за деякий час на третій автомобіль для людей з інвалідністю — це і для наших лікарень, і соціальних закладів. Це дуже важливо зараз, час змінився. Дуже багато людей, які захищають або захищали нашу країну, повертаються з особливими потребами. Це ветерани, наші герої. І місто має адаптуватися під ці потреби, і наші заклади мають адаптуватися», — зазначив депутат Чернігівської міської ради Олександр Ломако.

В умовах війни потреба в такому транспорті лише зростає. Автомобілі прибули до Чернігова з Великої Британії. Вони обладнані спеціальними електропідйомниками та кріпленнями для крісел колісних, що дає змогу безпечно доставляти пацієнтів до медичних закладів.

«Ця техніка дуже потрібна для пацієнтів з інвалідністю, які обмежені своїми фізичними можливостями, — для транспортування як у лікувальні заклади, так і на реабілітацію, а також після лікування додому», — сказав генеральний директор Чернігівської міської лікарні №3 Віктор Янголь.

«У ці складні часи хочу від себе особисто і від пологового будинку подякувати команді, яка піклується про здоров’я жіночого населення, особливо вагітних. Деякі вагітні також мають обмежені можливості, мають інвалідність, і інколи їх необхідно транспортувати на обстеження, лікування чи після пологів додому», — зазначила виконувачка обов’язків генерального директора Чернігівського пологового будинку Галина Леник.

У «Ветеранському просторі» без такого спецавтомобіля — справді ніяк. Ветерани продемонстрували медикам, як працює підйомник для крісел колісних. Кажуть, такий транспорт стане незамінним у щоденній роботі, адже допоможе перевозити захисників після поранень, доставляти їх на реабілітацію, спортивні змагання та інші заходи.

«На жаль, ми маємо зараз стан війни, і кожного дня багато хлопців отримують поранення. Вони повертаються до нас, у Чернігів і область. Майже кожного дня у нас є потреба після поранення або вже після відновлення забирати хлопців із лікарні, відвозити додому або з дому до лікарні на реабілітацію. Тому цей транспорт вкрай важливий для нашої громади і для комунального некомерційного підприємства “Ветеранський простір” Чернігівської міської ради», — наголосив директор КНП «Ветеранський простір» Сергій Довбиш.

Передача спецавтомобілів стала ще одним кроком у розвитку ветеранської та реабілітаційної інфраструктури Чернігова. Саме з ініціативи Олександра Ломако у 2023–2024 роках відремонтували та відкрили реабілітаційні відділення в міських лікарнях №2, №3 та №4, які оснастили сучасним медичним обладнанням.

Крім того, у місті створили комунальне підприємство «Ветеранський простір» — центр, де ветерани та їхні родини можуть отримати комплексну підтримку: від соціального супроводу й психологічної допомоги до консультацій із працевлаштування, реабілітації та адаптації до цивільного життя.

Спеціалізований транспорт став логічним продовженням цієї системи, адже допомагає людям безпечно дістатися туди, де вони можуть отримати необхідну допомогу.

На Чернігівщині розпочалася реалізація проєкту «Професія для відновлення Чернігівщини», покликаного допомогти підприємствам критичної інфраструктури подолати дефіцит технічних кадрів. У межах ініціативи на базі Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту створять сучасний навчально-практичний центр для підготовки електриків та електромонтажників.

Чернігівщина — один із регіонів, що найбільше постраждав від російської агресії. Постійні обстріли залишають тисячі людей без світла, води та тепла. Але сьогодні головним викликом для відновлення стають не лише зруйновані мережі, а й гострий дефіцит кадрів. Кількість вакансій для технічних фахівців на 30–35% перевищує кількість шукачів роботи. До того ж підприємствам критичної інфраструктури дедалі більше бракує молодих спеціалістів, які мають прийти на зміну досвідченим працівникам.

За словами директора КП «Чернігівводоканал» Сергія Малявка, кадрова проблема вже стала відчутною.

«Середній вік працівників зараз на підприємстві робітничих професій уже близько 60 років. І молоді фахівці не дуже хочуть приходити на роботу. Це дуже важлива справа, що ми на базі наших чернігівських освітніх закладів можемо робити перепідготовку фахівців. Це дуже цікава програма, тим більше вона фінансується іноземними партнерами».

Відповіддю на цей виклик став проєкт «Професія для відновлення Чернігівщини». Його реалізують Благодійний фонд «Peace Winds Ukraine» спільно з Чернігівським професійним ліцеєм залізничного транспорту за підтримки Бельгійського агентства з міжнародного співробітництва Enabel.

Начальниця відділу кадрів АТ «Облтеплокомуненерго» Тетяна Білоконна наголошує: підприємства давно потребують нових кадрів.

«У першу чергу я хочу подякувати нашим партнерам за те, що вони почули, побачили і знають нашу проблему з глибини, що це наш сьогоднішній кадровий голод. Ми вже давно співпрацюємо з професійним ліцеєм із приводу підготовки кадрів. Ми віримо, що наші працівники будуть у надійних руках і вони підготують чудових професіоналів у майбутньому».

У межах проєкту в ліцеї створять сучасний навчально-практичний центр для підготовки електриків та електромонтажників. Навчання проходитиме за дуальною моделлю: 40% теорії та 60% практики безпосередньо в майстернях і на підприємствах критичної інфраструктури. Загалом нову професію або додаткову кваліфікацію отримають 150 людей.

Директор Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту Максим Поджарий розповідає, що навчальна програма розробляється разом із роботодавцями.

«Ми можемо подарувати не лише інший рівень заробітної плати через підвищення кваліфікації, ми можемо подарувати мрію, яка може реалізуватися через такі проєкти».

«Наші майстри виробничого навчання вже побували на всіх комунальних підприємствах, подивилися, яке обладнання там використовується. Щоб це не було умовне навчання загального електрика, а навчальна програма містила саме ті вимоги, які формуються на підприємстві».

Проєкт робить особливий акцент на залученні жінок, ветеранів та внутрішньо переміщених осіб. Щоб батьки маленьких дітей могли спокійно навчатися, у ліцеї облаштують спеціальну ресурсну кімнату.

Виконувачка обов’язків директора Peace Winds Ukraine Майумі Курамочі зазначає, що ініціатива допоможе людям, які найбільше потребують нових можливостей.

«Цей проєкт є надзвичайно корисним для розвитку української економічної ситуації. Ми щиро раді допомогти вразливим категоріям населення, особливо жінкам, які втратили чоловіків на фронті, або молоді, якій потрібні навички для отримання доходу».

Після завершення проєкту сучасне обладнання залишиться у навчальному закладі, тож підготовка нових фахівців триватиме й надалі. Для підприємств критичної інфраструктури це шанс поступово подолати кадровий дефіцит, а для понад 280 тисяч мешканців Чернігова та навколишніх громад — бути впевненими, що у критичний момент поруч будуть кваліфіковані спеціалісти, від яких залежить безперебійне постачання світла, води й тепла.

У Чернігові продовжують відроджувати автентичні рецепти регіону. У межах гастрономічного проєкту «Смачна Чернігівщина: спадщина для всіх» стартував другий етап. Цього разу чернігівців та гостей міста знайомлять із традиційною стравою села Киїнка — пшоняними дріжджовими млинцями.

Рецепт до сучасної ресторації принесла місцева жителька Валентина Морзева. Для неї ця страва — частина родинної пам’яті.

«Цей рецепт, так, пам’ятаю з дитинства, його готувала моя бабуся. Відтворила, і з тих пір, ну, добрих уже 20 років у нашій сім’ї — це улюблений рецепт», — розповідає Валентина Морзева.

Приготування пшоняних дріжджових млинців має свої особливості. Спочатку пшоно добре промивають і варять густу кашу, окремо готують основу з молока, масла та борошна, а потім поєднують усі складники.

«Потрібно підготувати саму крупу, промити добре до прозорої води, зварити в’язку густу кашу», — пояснює господиня.

Колись кашу перетирали вручну через сито, сьогодні цей процес значно простіший.

«Колись це робили ситом — перетирали цю кашу зварену пшоняну, а зараз у нас є блендер, то ми пришвидшуємо процес», — говорить Валентина Морзева.

Етнологи пояснюють: круп’яні та борошняні вироби століттями були важливою частиною харчової культури Сіверщини.

«Споживали дуже багато круп’яних виробів, каші пшоняні, дуже смачні, які вживалися як і ритуальні страви», — зазначає Галина Бондаренко.

Проєкт «Смачна Чернігівщина: спадщина для всіх» — спільна ініціатива Управління культури та туризму міської ради та чернігівської ресторації, яка переосмислює українські гастрономічні традиції у сучасному форматі.

Спробувати традиційні киїнські млинці можна буде протягом усього липня.

У цих стінах лікують поранених військових. А ще — тут знімають документальне кіно. Не про бої на передовій, а про людей, які щодня вчаться жити після важких травм.

У Чернігівському військовому госпіталі прагнуть, щоб поранені бійці не залишалися ізольованими від суспільства. Саме з такого підходу й народилася ідея великого кінопроєкту, покликаного показати щоденну роботу, яка зазвичай прихована від широкого загалу.

«Робота військових медиків для загалу майже невідома»

«Робота лікаря, військового лікаря, медичного військового персоналу вона досить рутинна. Їхню роботу не зовсім часто можна відображати, показувати і взагалі для широкого загалу вона досить невідома.

По суті, ми формуємо ідеологічний соціум, де ми показуємо пораненого військовослужбовця і ми показуємо військовослужбовцю, за що він воює. І тому відсоток повернення з цього госпіталю досить значний. Військовослужбовець бачить, за що він бореться», — говорить командир Чернігівського військового госпіталю та продюсер проєкту Віктор Писанко.

«Ромашка» — перша історія документального циклу

Першою історією став документальний фільм «Ромашка», який уже вийшов на стрімінгових платформах. Це розповідь про військового Олександра, який на фронті втратив ногу. Але кіно не про саму травму. Це історія про спробу людини заново знайти себе і довести, що ампутація — не кінець життя.

Після поранення Олександр пройшов у госпіталі реабілітацію та повернувся у спорт. Фізичні терапевти кажуть: такий досвід мотивує інших не закриватися в собі.

«Ми працювали з ним разом. Провели з Олександром чудові три місяці нашого спільного життя.

Тому я цей фільм прожила, так скажем. В кадрі теж мелькаю, теж чуть-чуть звезда.

Історія Олександра дає натхнення іншим хлопцям, що життя після поранення, навіть такого тяжкого, не завершується. Навпаки, як у Олександра, воно заграло новими яскравими барвами. Він зараз займається дзюдо, виступає на змаганнях, його спосіб життя став ще більш активним, ніж до поранення», — розповідає асистентка фізичного терапевта Аліна Герасименко.

Щодня через реабілітаційний зал проходять десятки військових. І попри біль, тут майже немає похмурих облич.

«Класно. Садисти. (Посміхаючись, – ред.) Знущаються, не жаліють, вагу накидають на станках… Допомагає тим, що при певних травмах у тебе задіюється одна група м’язів. Дівчата змушують розвивати іншу, щоб навантаження йшло не на саме пошкоджене місце, а на весь комплекс», — з усмішкою говорить військовослужбовець Валерій, який проходить реабілітацію.

Наступна стрічка покаже сам госпіталь

Поки військові відновлюються, змінюється і сам госпіталь. Незабаром відділення реабілітації буде повністю оновлене. Масштабні зміни відбуваються і в інших підрозділах — від приймального відділення до операційних.

Тож цей кінопроєкт — не лише про одного героя. Це історія і про медиків, які вкладають свій досвід у розбудову сучасного військового медичного закладу.

«Приймальне відділення змінилося кардинально. Освіжився ремонт — це одне. Але головне — ми повністю змінили схему і структуру роботи. Максимально раціоналізували процеси, щоб було просто, комфортно і швидко надавати допомогу пораненим, хворим і травмованим», — говорить начальник приймального відділення Ігор Слупський.

«Тут було випалене поле, розумієте? А зараз у нас передове відділення. Ми робимо складні операції, маємо гарні умови для військових.

Фільм потрібен, щоб глядач розумів, що відбувається, щоб не забував про те, що війна триває. Щоб бачив людей, які мають обмежені можливості, і як вони справляються зі своїми проблемами», — говорить начальник офтальмологічного відділення Олексій Сірик.

Кінопроєкт триває

Режисер документального циклу Максим Тузов сьогодні сам служить у Чернігівському військовому госпіталі. Саме тому він фіксує історії не як сторонній спостерігач, а як безпосередній учасник подій.

«Я тут уже в районі восьми місяців. При мені шпиталь кардинально змінився. Я бачу фото й відео того, що було раніше. І ті роботи, які ведуться зараз… Це буде ще один абсолютно новий шпиталь», — говорить режисер.

«Ромашка» стала лише першою історією документального циклу про Чернігівський військовий госпіталь. Команда вже працює над наступною стрічкою. Якщо перший фільм був присвячений шляху одного військового після важкого поранення, то продовження покаже людей, які щодня стоять за порятунком і відновленням захисників.

«Спочатку ми покажемо реабілітацію, потім ми покажемо, що таке життя, що таке відновлення, що таке прозріння. І буде крайня стрічка, де ви побачите суть роботи військового лікаря, військового хірурга, військової медицини загалом.

Стрічка досить тяжка для сприйняття, але її варто подивитися», — підсумовує Віктор Писанко.

Телеканал «Новий Чернігів» представляє прем’єру, якої не було за всі 35 років нашої історії. Це реаліті-шоу без сценаріїв, гриму та глянцю. П’ять сильних жінок-лідерок уперше збираються разом. Вони абсолютно різні, мають вольові характери й кожна звикла відстоювати свою позицію. Але тепер їх мета – стати справжньою командою.

У першому епізоді реаліті-шоу учасниці зіштовхнуться «віч-на-віч» не лише з жорстким завданням – без жодної копійки фінансування створити масштабний проєкт для людей, а й з першими внутрішніми викликами.

Що чекає на глядачів у 1-й серії:
▪️ Знайомство без глянцю: Хто вони – ці п’ять лідерок Чернігівщини, які ризикнули вийти з зони комфорту під час війни?
▪️ Брейншторм та поділ ролей: Чому перша зустріч наосліп змусила найхаризматичнішого ментора України Ервіна Мідена хапатися за голову?
▪️ Перша героїня та її «солярій»: Як мама двох підлітків Ольга Вовченко будує простір сили під відкритим небом і чому її головний робочий інструмент – сокира?
▪️ Перші іскри характеру: Чому Віра Рогова зізнається, що спочатку їй було лячно від того, що «кожна – ураган»?

Лише жива реальність, відверті емоції та загартування характеру. Чи зможуть вони почути одна одну та дійти згоди на самому старті?

Вмикайтеся, буде гаряче та чесно! Посилюємо голоси жінок разом!

Для Валентини Лебедєвої чернігівські двори справді стали рідними. Уже понад 30 років вона працює у сфері житлово-комунального господарства та дбає про чистоту і порядок на прибудинкових територіях.

15 червня у світі відзначають День прибиральника. Це ще одна нагода згадати про людей, чия робота часто залишається непомітною, хоча без неї важко уявити комфортне життя багатоквартирного будинку.

«Люблю людей і люблю тут працювати»

Свого часу Валентина Лебедєва свідомо обрала роботу працівниці комплексного прибирання. Каже, у 1990-х роках потрапити на таку посаду було непросто.

«Колись були черги, трудно було влаштуватися. Я теж прийшла по черзі. Працювала у садочку, а потім прийшла сюди», — згадує Валентина Лебедєва.

За ці роки жінка бачила, як будувалися нові багатоповерхівки та змінювалися цілі мікрорайони міста.

«Усі будинки будувались при мені. Люблю я тут працювати, люблю людей, люблю розмовляти з людьми. Ну все моє тут рідне», — каже вона.

Коли робочий день починається о шостій ранку

Сьогодні ситуація на ринку праці змінилася кардинально. Якщо колись на такі вакансії стояли черги, то зараз підприємству бракує працівників.

Водночас навантаження на тих, хто продовжує працювати, зростає. До обов’язків входить прибирання дворів, під’їздів та територій біля сміттєвих контейнерів.

Тетяна Руденко працює у КП «ЖЕК-10» вже 20 років. Каже, робочий день починається о шостій ранку.

«Зразу приходимо, підбираємо папірці, які повисипалися чи які залишили біля під’їздів. Потім підмітаємо двір, а далі працюємо в під’їздах. Буває, що і після третьої залишаємось, як не встигаємо», — розповідає жінка.

Працівниці зізнаються: культура поводження зі сміттям у деяких мешканців досі залишає бажати кращого. Проте вистачає й тих, хто цінує їхню працю.

На очах виросло не одне покоління

За десятиліття роботи Валентина Лебедєва стала для багатьох мешканців своєю людиною. Вона пам’ятає дітей, які колись пустували у дворі, а сьогодні вже приводять до садочка власних дітей.

«Зараз уже він іде, веде свою доньку. І каже: “Обережно, там же тьотя Валя замітає”. Дуже приємно. Наче зовсім недавно такий хлопчик був, а зараз уже сам тато», — усміхається жінка.

Працювали і під час бойових дій

Особливо складним періодом для працівників житлово-комунальної сфери стала весна 2022 року.

Попри обстріли та пошкодження будинків, вони продовжували працювати та допомагати наводити лад у постраждалих багатоповерхівках.

«У мене три будинки були побиті. Пів року не працювали ліфти. Все вручну — і мила поверхи, і носила відра нагору», — згадує Валентина Лебедєва.

Кадрова проблема стає дедалі гострішою

У КП «ЖЕК-10» кажуть: сьогодні однією з найбільших проблем залишається нестача кадрів. Причому йдеться не лише про працівників комплексного прибирання, а й про представників будівельних спеціальностей.

«Немає покрівельників, мулярів, слюсарів-сантехніків. Люди залишаються переважно пенсійного та післяпенсійного віку. Це дуже велика проблема», — говорить начальниця відділу кадрів КП «ЖЕК-10» Алла Кондратенко.

На підприємстві наголошують: стабільна робота житлово-комунальної сфери значною мірою тримається на людях, які працюють тут роками.

«Цінуйте нашу працю»

Користуючись нагодою, Валентина Лебедєва звернулася до мешканців Чернігова з простим проханням.

«Будь ласка, цінуйте нашу працю, бережіть нас. Якщо ми підемо, то ніхто не прийде сюди працювати. Поважайте нашу працю. А хто хоче працювати — приходьте до нас. Допоможемо, розкажемо, навчимо», — говорить вона.

Для когось це просто двір біля будинку. Для них — місце, про яке вони дбають десятиліттями. І, можливо, найкращим подарунком до Дня прибиральника стане звичайна людська повага до праці тих, хто щодня робить двори Чернігова чистішими.