14 березня в Україні відзначають День українського добровольця — день людей, які без вагань стали на захист держави у найскладніші для країни часи.

Серед них — майор, учасник АТО та тренер Корюківської ДЮСШ Сергій Горкавий. У 2014 році, маючи військовий досвід, він не чекав повістки і добровільно вирушив на фронт. Спершу навчав інших військових, а згодом і сам брав участь у боях, зокрема під Дебальцевим.

«Я тоді прийняв рішення і, не вагаючись, пішов захищати державу, бо було зрозуміло — це війна», — згадує Сергій Горкавий.

За його словами, День добровольця — це передусім пам’ять про побратимів, які віддали життя за Україну.

«Доброволець — це пам’ять про хлопців, які були зі мною поруч. Вони знали, що захищають державу. І ні в кого не було думки розвернутися чи втекти — тоді такого явища просто не існувало, бо ми були добровольцями», — говорить ветеран.

Начальник Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Артем Требесов наголошує: саме добровольці у критичні моменти історії стають силою, яка здатна змінювати хід подій.

«І на початку 2014 року, і під час повномасштабного вторгнення у 2022-му дуже велику силу ми за лічені дні зібрали саме завдяки добровольцям — людям, які не чекали повісток чи викликів, а просто прийшли виконати свій конституційний обов’язок», — зазначив він.

Після пережитого на війні Сергій Горкавий потребував відновлення. Найкращою реабілітацією для нього став спорт. Сьогодні він — триразовий рекордсмен світу та чотириразовий чемпіон Європи з гирьового спорту.

«Коли я почав займатися гирьовим спортом, не думав про регалії чи досягнення. Хотів просто відновитися і повернути здоровий спосіб життя. Але змагання за змаганнями — і це втягнуло. За чотири роки я взяв участь у 37 турнірах. А перемога на чемпіонаті світу — це дуже надихає», — розповідає спортсмен.

Символічно, що саме до Дня українського добровольця Сергію Горкавому вручили іміджевий прапор Чернігівського обласного ТЦК та СП.

«Маю честь вручити справжньому добровольцю і захиснику пану Сергію наш оновлений іміджевий прапор. Це також символ нашого союзу», — сказав під час вручення Артем Требесов.

З цим прапором ветеран планує виступати на міжнародних змаганнях, щоб нагадувати світу про українських військових.

«Я хотів отримати цей прапор, щоб їздити з ним на змагання і показувати, що ми теж військові. Треба піднімати їхній авторитет. Тим більше, що я чотири роки служив у Чернігівському обласному територіальному центрі комплектування», — говорить Сергій Горкавий.

У відповідь ветеран передав до музею ТЦК свою фотографію з перших світових змагань. Як символ того, що доброволець залишається в строю завжди — і зі зброєю в руках, і на спортивному помості.

Другий випуск серії розмов про громади та громадянське суспільство — про ґендерну рівність і реальну участь жінок в ухваленні рішень.

Чи змінилося лідерство під час війни? Як жінки в громадах Чернігівщини беруть на себе відповідальність? І яку роль у посиленні їхньої суб’єктності відіграє громадський сектор?

У розмові:

Олена Бутурлим — Ічнянська міська голова

Світлана Більська — секретар Городнянської міської ради

Наталія Шакун — завідувачка кафедри філософії і суспільних наук НУ «Чернігівська політехніка»

Розмова про лідерство, партнерство та спроможність громад діяти.

Відеосюжет виготовлено громадською організацією «Центр Доброчин» в межах проєкту «Краща спроможність Центру Доброчин бути «сильним голосом», захисником і ресурсом для відкритого демократичного суспільства», що є частиною проєкту «Імпульс».

Проєкт “Імпульс” реалізується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida).

Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”, Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.

З 1 березня у Чернігові припинили курсувати автобусні маршрути №20, 22, 29 та 31. Їх обслуговувало ТОВ «Епітранс». Найбільше зміни відчули мешканці Подусівки.

Місцеві жителі розповідають, що 31-й маршрут, яким курсували автобуси великої місткості, раніше ходив регулярно.

«31 раніше ходив дуже добре. Хвилин через 10–15. Зараз це суцільний жах. І куди дивиться наше керівництво з нашим транспортом?»

Через скасування маршруту дістатися до інших районів міста стало складніше, особливо у години пік.

«Я працюю до 5:00 (вечора), саме час пік. На Привокзальному я вже не можу на нього сісти, бо людей дуже багато їде. Ну, і чекаємо на інший, інший теж забитий, він курсує кожні 20 хвилин. Ну, 31-м, звісно ж, без проблем було дістатися».

У мікрорайоні частково відсутні тротуари, тому людям доводиться йти проїжджою частиною.

«Тротуару нема. Де йти пішки? По проїжджій частині, де машини їздять».

«Хай вони походять по такій дорозі. Льод, нельзя пройти, ніхто не чистить, ніхто не сипле. Як його йти? Це не літо. Ми що, каменний вік якийсь?»

На Масанах, де не курсує 20-й маршрут, зранку фіксують переповнені зупинки. А на вулиці Дрозда — біля модульного містечка для внутрішньо переміщених осіб — після скасування 22-го маршруту мешканці ведуть дітей до школи пішки.

Про намір припинити роботу перевізник ТОВ «Епітранс» повідомив ще 10 лютого, пояснивши рішення фінансовими труднощами.

Після рішення начальника міської військової адміністрації про розширення пільг близько 43% пасажирів їздять безоплатно. Водночас дієвого механізму компенсації цих перевезень запроваджено не було.

Водночас мова не йде ні про підвищення вартості проїзду, ні про збільшення фінансування з бюджету громади. Однак за три тижні ситуацію так і не було врегульовано.

З огляду на численні звернення мешканців, 3 березня депутати скликають позачергову сесію міської ради. На засіданні планують заслухати доповідь начальника МВА щодо ситуації з громадським транспортом та причин припинення роботи частини маршрутів.

Історія зазвичай потребує часу — відстані між подією та її осмисленням, коли архіви вже відкриті, а емоції вщухли. Але що робити, коли цієї відстані немає?

У Чернігів відбулася IV Міжнародна наукова конференція «Війна, наука та емоції: часові виміри усноісторичних джерел». Її головна тема — як працювати з пам’яттю в умовах незавершеної війни.

Цьогоріч учасники зосередилися на тому, як трансформуються усно-історичні джерела з часом та як змінюється позиція самого дослідника.

«Цього року ми вирішили поговорити про те, яким чином усно-історичні джерела трансформуються з часом, як чи змінюється ставлення самих дослідників в роботі з цими джерелами, як нам працювати з джерелами в умовах війни, так, як ми їх інтерпретуємо, що ми можемо винести на загал, чи можемо ми їх публікувати»
— говорить Світлана Маховська, завідувачка відділу етнології Державного центру захисту культурної спадщини і техногенних катастроф, співорганізаторка Чернігівського центру антропології війни.

Йдеться не лише про нинішню російсько-українську війну. У центрі уваги — усні свідчення про кризові періоди ХХ і ХХІ століття: від Голодомор 1932–1933 років до Друга світова війна, від повоєнних репресій до подій сьогодення.

Однак нинішня війна ставить перед істориками особливий виклик: більшість архівів залишаються недоступними до її завершення. Тому на перший план виходять усні свідчення.

«У найближчі роки, очевидно, сподіватися на доступ до офіційних документів не доводиться. Тому на перший план виходить саме усно-історичні дослідження і усно-історичні джерела. Ми ще з 2022 року почали цю роботу і систематично продовжуємо її надалі»,
— зазначає Олександр Коваленко, професор кафедри історії України, археології та краєзнавства НУ “Чернігівський колегіум”.

Бути істориком сьогодні — означає перебувати всередині процесу, який ти досліджуєш. Дослідник і свідок — часто в одній особі. І це накладає особливу відповідальність.

«На істориках сьогодні надзвичайно велика відповідальність, оскільки ми переосмислюємо ті події, які були в минулому, а ми їх проживаємо паралельно. І ми водночас є співтворцями цієї історії…»
— підкреслює Світлана Маховська.

Вона наводить метафору, яка точно передає складність моменту:

«Історики сьогодні, як коментатори футбольного матчу… тільки футбольний матч коментують після завершення матчу, і коментатор може переосмислити, що відбулося. А ми ті коментатори, які під час подій маємо правильно проаналізувати і включитися в обговорення… під час самого матчу, і це дуже відповідально».

Конференція проходить у Чернігові вже четвертий рік поспіль. Цьогоріч до участі долучилися 93 науковці з різних країн. Робота відбувалася у змішаному форматі з синхронним перекладом.

«Сьогодні науковці говорять і фіксують той досвід людей, той досвід війни, як не тільки події, а як пам’ять… Ми формуємо національну пам’ять, і науковці сьогодні мають бути чутливими, відповідальними, сміливими. Я дуже вдячний нашим партнерам — це і Чернігівська міська рада, і громадська організація “Північна культурна столиця”, і Інститут історії України, і фонд “Партнерство за сильну Україну”, адже тільки в синергії можна реалізувати таку масштабну ініціативу»,
— наголошує Олександр Шевчук, начальник управління культури та туризму Чернігівської міської ради.

За підсумками конференції планується публікація матеріалів та наукових напрацювань учасників. Так фіксується досвід, який ще не став минулим — але вже потребує осмислення.

Постійні атаки на енергосистему змушують малий бізнес працювати в умовах нестабільного електропостачання. Додаткові витрати на генератори, пальне та обслуговування обладнання стають суттєвим фінансовим навантаженням.

Із 2 лютого в Україні стартувала державна програма енергопідтримки для фізичних осіб-підприємців другої та третьої груп. Вона триватиме до 31 березня.

Як пояснила заступниця начальника фінансового управління — начальниця відділу реалізації проєктів Чернігівського обласного центру зайнятості Вікторія Антоненко, це безповоротна фінансова допомога у розмірі від 7 500 до 15 000 гривень.

«Сума залежить від кількості найманих працівників. Якщо у ФОПа один працівник — це 7,5 тисяч гривень. Якщо двоє — 9 тисяч і так далі до 15 тисяч гривень для тих, у кого шість і більше працівників», — зазначила вона.

Скористатися програмою можуть ФОП другої та третьої груп у сферах харчування, охорони здоров’я, сервісних послуг, соціальної допомоги та логістики.

Подати заявку можна онлайн через портал або застосунок «Дія».

«Необхідно авторизуватися в “Дії”, перейти в розділ “Підприємництво” та обрати допомогу для ФОП на енергостійкість. Дані про підприємця підтягуються автоматично. Після перевірки інформації заявка підписується електронним підписом. Рішення ухвалюється впродовж 10 днів», — пояснила Вікторія Антоненко.

Після схвалення кошти автоматично зараховуються на спеціальну картку. Використати їх можна на придбання генераторів, інверторів, сонячних панелей, комплектуючих і захисних пристроїв, оплату електроенергії та пального для генераторів, а також на монтаж і введення обладнання в експлуатацію.

Серед тих, хто готує заявку, — підприємниця Лідія Богуш, власниця мережі магазинів продуктів харчування. Її бізнес безпосередньо залежить від роботи холодильного обладнання.

«У нас продукти зберігаються в морозильних камерах, працює холодильне обладнання, тому ми напряму залежимо від електропостачання. Відсутність електроенергії — це для нас додаткове фінансове навантаження», — говорить підприємиця.

Вона зазначає, що планує подавати заявку на нову програму підтримки. Раніше Лідія Богуш уже скористалася державною програмою «Власна справа» та в січні отримала майже 500 тисяч гривень мікрогранту на розвиток бізнесу.

«Плануємо подавати на цю допомогу. Нам дуже допомагає регіональний центр зайнятості — консультує щодо програм, допомагає з питаннями працевлаштування та компенсацій», — додає вона.

Програма енергопідтримки є безповоротною, тож звітність подавати не потрібно. Подати заявку можна до 31 березня 2026 року.

20 лютого – день, що назавжди змінив хід новітньої історії України.
Саме цього дня держава вшановує пам’ять Героїв Небесної Сотні – людей, які віддали життя за свободу, гідність і право України на власний шлях розвитку.

Події зими 2013–2014 років стали переломним етапом у багатовіковій боротьбі України за незалежність та свободу.

У лютому протистояння в центрі Києва досягло своєї кульмінації.
Проти учасників протесту застосували вогнепальну зброю.
Беззбройні люди з дерев’яними щитами вийшли проти спецпідрозділів і снайперів. Серед них — вчителі, програмісти, митці, підприємці та студенти.

Понад сто учасників протесту загинули на вулиці Інститутській та Майдані Незалежності. Саме їх назвали Небесною Сотнею.

У кожному регіоні України є свої імена Героїв Небесної Сотні.
Чернігівщина втратила трьох земляків: Андрія Мовчана, Василя Прохорського та Віктора Орленка.
Сьогодні їхні імена викарбувані на меморіалах, а їхній подвиг став частиною національної пам’яті.

Після розстрілів на Майдані Україна зіткнулася з новими випробуваннями — окупацією Криму, війною на сході та повномасштабним вторгненням росії у 2022 році.

Боротьба за свободу і незалежність триває. А слова «Герої не вмирають» стали символом незламності українського народу.

Вшанування пам’яті — це не лише квіти біля меморіалів.
Це збереження цінностей, за які загинули Герої Небесної Сотні: свободи, гідності та права на власний вибір.
Їхній приклад нагадує: пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну, залишається джерелом сили для всього суспільства.